Вони знову посварилася. Михайлик забрав у Марійки улюблену ляльку, а Марійка поцупила його синій трактор. Лише тістечка тьоті Лесі примирили малечу. Але знаємо, що це ненадовго. Скоро сестра згадає про ляльку, яка поїхала кудись далеко на синьому тракторі.
Та зараз все добре: теплий чай, смачні тістечка і поради тьоті, щоб не сварилися рідні, а домовлялися. Бо скоро приїдуть мама з татом, в День Миколи. Малі слухають уважно, бо під смакоту і повчання солодкі.
Далі було цікаве: тітонька згадала про подарунки. Коли? Зараз? Діти зраділи. «Завтра, – каже тьотя Леся. – Коли святий Миколай прочитає ваші листи. Побачить, що ви слухняні та не ображаєте один одного».
Знітилися брат і сестра, бо листи вже написали, але сварки не вщухають. А може їхні пустощі налякають святого Миколая? І добрий Миколай омине їхню оселю... Жодна іграшка з його торби не потрапить в цю домівку.
«Напишемо ще! – каже Марійка братові. – Пояснимо Миколаю, що ми хороші, не сваримося, а за це нам подарунки». Тьотя Леся засміялася.
Вечір. Іграшки відпочивають. Мультики вимкнені. Малеча сидить у вітальні та пише листи. Важко їм писати, ніби руки не слухаються. Але дітлахи не здаються: оздоблюють малюнками листи. Це щоб Миколаю цікавіше було. Бо ходять чутки, що Миколай вже в окулярах. Тому хай все буде великим в листах – і літери, і малюнки. Вже час спати, але дітлахи забарилися: більше листів – більше подарунків.
– Михасю, ти чуєш? – спитала Марійка. Але він не чув, бо вимальовував сніжинку на аркуші. Та сестра наполягала: «Щось шарудить».
– Миші – впевнено сказав Михайлик, наче бачив мишей кожного дня. – Страшно тобі?
– Не страшно, а цікаво! – Марійка пішла до коридору, де було темно. Або майже темно – лише тьмяна лампа світила зверху. Михайлик не втримався та пішов за нею.
– Тш-ш-ш! – попередила його сестра. – не рухайся.
В коридорі хтось шарудів, але не по-мишачому. Хтось міцніший та більший завітав до їхньої оселі. Марійка помітила його фігуру в напівтемряві. На зріст той гість як гноми з мультиків, позіхає та тягне мішок по підлозі. Аж ось, закинув його на плечі і вже несе. Невже справжній гном? Михайлик ледве не зойкнув, коли подумав про це.
Нарешті Марійка вгледіла, хто це. Ведмедик. Того самого, якого вона загубила рік тому. Як не шукала його з татом по всьому дому, та не знайшла. А ось він де, гуляє по дому як живий. В тому, що ведмедик завжди був живим, Марійка не сумнівалася. «Йдемо за ним». – сказала братові.
Ведмедик зник на порозі спальні, а діти не відразу помітили, куди саме він подівся. Та шурхотіння продовжилося. Михайлик підійшов до нічника, що горів вже давно. То тьотя Леся запалила його вже годину тому. Світло вихопило в напівтемряві ведмедика, який ховав торбу.
– Стій! – вигукнула Марійка. – Ми спіймали тебе.
Ведмедик ніби й не здивувався: «Привіт!». І штовхнув торбу лапою, глибше під ліжко.
– А що ти там ховаєш?
– Подарунки до свята.
Михайлик зрадів і ледве не стрибав від радості. А от Марійка далі цікавилася:
– Звідки вони?
– Від Миколая. Я у нього працюю, керую подарунками. – Ведмедик пишався собою.
– Залишайся з нами, ми скучили! – вмовляла дівчинка.
Але ведмедик відмовився. Бо не лише Марійка з Михайликом чекають на подарунки цього вечора. Хіба то можна – вкрасти свято в інших та залишити собі? Кожна дитина хоче свята в грудні, коли дні такі короткі, а вечори довгі. Позіхнула Марійка та й погодилася з Ведмедиком. Але наказала, щоб повернувся через рік додому, на таємне чаювання. Втрьох, і щоб дорослі не дізналися. Бо дуже їх здивує ота новина – що іграшкові ведмедики самі рухаються і на роботу ходять.
Читай также: ТОП-5 крутых детских книг, которые нужно прочитать с малышом: must read от детской писательницы
Катерина Холод
Дитяча письменниця
