Світ вже ніколи не буде для нас таким, як раніше – коли тримаєш у руках своє дитя. Змінюється все, і в першу чергу – ми самі. Дитина ніби повертає думки до істинного і чогось важливого, до суті і глибини. І вже не хочеться зливати свій час на щось поверхневе, бо тим самим ти відбираєш його у свого малюка! Тому «декрет», хоч як я не люблю це слово, часто і стає тією точкою невороття - коли ми віднаходимо в собі таланти, задатки, особливості і йдемо власним шляхом, рівняючись на внутрішній камертон і не обертаючись назад.
Людина Розумна vs Людина Творча
Як не парадоксально, але саме в період, коли нам бракує часу на речі з першої сходинки піраміди Маслоу (так, декретна «відпустка» починається з відсутності сну, а часом і їжі) ми як ніколи чуємо свою внутрішню природу і поклик душі. Чому так? Тому що не важливо ким ти була раніше, зараз ти – у заручниках у малого янголятка, який швидко робить із тебе супер-людину! Людину Уважну. Людину Кохаючу. Людину Творчу. Дійсно, дитина - це уособлення істинної і безумовної любові, яка відкриває нашу сердечну чакру так, що більше не хочеться грати чужу роль.
Віднайди свою Квітку
Кожна мама відчуває, що стоїть перед дверима, за якими невідомо, що там. Але не кожній вистачить духу відкрити їх. Я не про бізнес чи якісь амбіції, я кажу про справжність, про готовність чути себе, познайомитися із собою без шаблонів, нав’язаних соціумом, відкопати свої таланти, як би глибоко вони не залягали, ввімкнути свою творчу впевненість на максимум, віднайти свою Квітку на голові і повернути кермо свого життя в іншому напрямку. «Дівчинка з квіткою на голові» - це одна із перших казок, що я почала писати із народженням свого сина. Це казка про прийняття себе, про мужність не бути кимось, а бути… собою! Але не безликою, а яскравою – такою, яких більше немає. І цим пишатися.
Живи свідомо!
Стань перед дзеркалом і усвідом: на тебе дивляться очі, яких ніколи не було до цього і ніколи не буде! Ти унікальна і в єдиному екземплярі. Ні в кого не має таких думок як у тебе, ніхто не має такий самих талантів, задатків і, увага, недоліків! І це прекрасно! Можна прожити все життя так і не ставши на шлях пізнання та звинувачувати у своїх бідах весь світ, а може і навіть мале янголятко, яке не дає спати, їсти… жити?
Читай також: Чому багато мам у декреті змінюють професію?
А можна жити свідомо і відповідально, щодня даючи собі можливості для розвитку і прояву своєї індивідуальності, при цьому кайфувати від процесу. В особливості – від процесу виховання своєї власної дитини! Зроби щось для неї, наприклад, я почала писати вірші для свого сина. Або зроби щось для себе – ти у себе одна! І тоді усвідомлення обов‘язково завітає: до когось під час медитації, когось наздожене в басейні, а до когось після приготування смачнючого домашнього пирога.
Піраміда потреб СВІДОМОЇ МАМИ
Але чудово, якщо без задоволення базових потреб можна зрозуміти своє призначення – харчуючись лише всепоглинаючою любов’ю до свого дитя, розвиватися далі в такому режимі просто неможливо! Є загроза вигоріти і після одного кроку вперед – до себе, справжньої, зробити 2 кроки назад.
Пам’ятай правило літака: спочатку кисневу маску на себе, а потім – на дитину. І ось як це працює в реальному «декретному» житті:
- Не забувай спати і їсти. Я не шуткую. Я не вірю, що немає справ із дитиною, які можна делегувати іншим. А в цей час – спи.
- Тримай зв‘язок із тілом. Привчи себе зупинятися протягом дня і питати в себе: я дихаю повною груддю чи економлю кисень? Чи напружене моє лице? Чи я згорблена? Як почувається мій улюблений мізинчик на лівій нозі? Й т.д. Ніхто не відчує твоє тіло краще за тебе, а воно постійно сигналізує про перенавантаження, потрібно лише уважно слухати його.
- Відслідковуй емоції. Так, в післяпологовий період нас може серйозно «гойдати». Але почни з того, що ти називатимеш речі своїми іменами. «Я – серджусь на тебе», а не «Тобі що, важко?...». «Я – засмучена», а не «Я ні на що не здатна!», «Я хвилююсь», а не «Скільки тобі можна дзвонити?» Спробуй констатувати і усвідомлювати свої стани. Стресу у житті стане набагато менше. А творчості – більше.
- Дійшли до найцікавішого – нашої унікальності. От тут можемо говорити про речі, які нас наповнюють, що нам подобається, ким ми завжди хотіли бути, відчути глибину нашого світу і запитати себе: «що я можу дати цьому світу?», «як я можу зробити його кращим?» Почни зі свого власного світу – світу своєї родини.
Зараз я письменниця, видаю свою четверту книжку, готую до друку ще три, маю багато ідей та амбіцій. Але знаєш, чому я почала писати віршики своєму сину? Бо не могла знайти коротеньких і простеньких англійських віршиків про тваринок, які б мені подобалися, а також колискових, в яких би йшлося про найголовніше. От я і написала їх сама.
Будь, як я. Будь собою!
Фото: надані письменницею Галиною Буділовою
