Якою ж насправді повинна бути казка для малюка? Як скласти правильну? На ці запитання відповіла фахівець - дитячий психолог Олена Коновалова.
«.... Жила-була одного разу дівчинка, яка щовечора, коли
треба було лягати спати, ставала маленькою-маленькою.
- Мамо, - говорила вона, - я стала мурашкою! І мама
розуміла, що пора укладати доньку в ліжко.
А вранці дівчинка прокидалася, ледь сходило сонце. Але вона
як і раніше була маленькою-маленькою. Такою маленькюої, що
вільно вміщувалася на подушці. І ще місця залишалося небагато.
- Вставай! - говорила мама.
- Не можу, - відповідала дівчинка, - не можу, я ще занадто маленька.
Як метелик! Почекай, поки я підросту.
А потім раптом радісно вигукувала:
- Ну ось я і виросла!
З веселим криком скочила вона з ліжка,
і починався новий сонячний день ... ».
Джанні Родарі
Сьогодні мені хочеться розповісти вам про казки.
Ні-ні, не про ті нудні і місцями депресивні повчальні історії, які нас навчили називати чарівними «виховними» казками. Ті самі, які про завжди слухняних, чистих і старанних персонажів, у яких все виходить, і про Бармалея, чиє майбутнє плачевне, а сльози - крокодилячі ...
Такі повчальні історії, нехай і за участю чарівних принцес і вигаданих персонажів, казками не є, і в цій маленькій статті я поясню, чому.
Читай також: У світі уяви: допоможи дитині повірити в казку
Діти, істоти інтуїтивні і щирі, зазвичай терпіти їх не можуть - чорно-біле «погано-добре» слухняних Мальвін для них перетворюється на плоский світ картонних безголосих історій. Часто з такими казками діти чинять саме так, як ті того і заслуговують: маленькі - з'їдають, старші - старанно рвуть на дрібні шматочки.
... Жила-була дівчинка, і вона була принцесою. Вона не любила чистити зуби, у них завелися черв'яки і заміж її ніхто не взяв ...
... Жив-був хлопчик, він був крокодилом, і він боявся і плакав. І всі над ним сміялися, і ніхто з ним не дружив ...
... Жили-були діти, і вони не любили їсти. І ось одного разу піднявся вітер ізабрав їх на край світу. І не знайшли вони дорогу назад, і батьків своїх більше ніколи не побачили ...
Бррр ... Нам колись сказали, що це - казки. Брешуть, чесне слово.
Саме слово «казка» з'явилося від слова «казать» - описувати, цікаво розповідати. Захопливість, неоднозначність, непередбачуваність, нелогічність - це ключовий елемент казки, навіть якщо казка задумана як повчальна і виховна.
До слова сказати, виховання - це одна з основних функцій казок, причина чому вони такі цікаві батькам. Казка - найпростіший захоплюючий спосіб відповісти дитині на запитання «Як потрібно жити?», не скочуючись у занудство і моралізаторство; відповісти так, щоб малюк нас почув.
Мій досвід дитячого психолога показує, що простий прийом одухотворення і «характеризації», додання характеру всьому навколо - той самий легкий спосіб, який може допомогти впоратися практично з усіма побутовими виховними завданнями. Завданнями, які так часто «псують життя» і настрій і батькам, і дітям, великим і маленьким: нагодувати, відвести гуляти, відвести додому, одягти-роздягнути, вимити руки, в кінці кінців.
На щастя, наше суспільство потроху починає визнавати ту небезпеку, яку несе рутина для емоційного стану мами.
Рідше, а точніше - майже ніколи - кажуть про те, що нудьга, логічність, «правильність» має таку ж руйнівну дію і на дитину, до того ж - у будь-якому віці. З цієї нудьги і передбачуваності виростають істерики, агресія, іноді - саморуйнівна поведінка, частіше - психосоматика, захворювання. Адже, коли ти дитина (будь-якого віку і зросту), немає, напевно, нічого страшнішого за легко прогнозовану, повсякденну, всепоглинаючу «правильність» - пропонуючи відповіді на всі запитання, вона вбиває і саме дитинство.
Проте так хочеться іноді побути крокодилом. Або закоханою серветкою. Або дівчинкою, яка перетворилася на мураху ...
Набагато легше, ніж із мамою, домовитися про обід із ложкою Сергійком, а вранці в дитячий садок вставати набагато легше, якщо будить тебе не тато, а маленька зірочка Настуня, яка починає нестримно чхати, коли на неї потрапляють перші сонячні промені. Або непогано ще прокидатися від того, що тебе лоскочуть неслухняні вуха зайчика Тоні ...
Читай також: Як домовитися з маленькою дитиною, якщо вона не хоче мити руки? Відповідає психолог
Такі казкові «дрібниці» дозволяють #житьхорошо.
Казки - все те, що, за визначенням Джанні Родарі, з чудової казки якого я почала цю статтю, містить у собі «біном фантазії» - немислиме, непоєднуване щось, новий спосіб побачити світ.
Казки, в силу своєї несподіванки і «цікавинки» - один із найкращих способів ситуативно «домовитися» з маленькою дитиною, роблячи життя мами простішим.
А казки, які ми розповідаємо на ніч нашим дітям, навіть «некрасиві» і дивні - стають найкращим подарунком, який ми можемо їм, дітям, зробити, рятуючи від нудьги, від «йому нічого не цікаво» у майбутньому, від гаджетів і залежностей, від самотності і від депресії. Тому що, коли ти багато разів був мурашкою або закоханою серветкою, майже неможливо бути самотнім.
Кожна мама може навчитися писати казки. Якщо тобі цікава ця тема, я рекомендую коротку брошурку Джанні Родарі «Граматика фантазії. Як придумувати історії» - збірник простих вправ, які навіть із «нетворчої» мами легко зроблять крокодила казкаря.
Адже #житьнадонепременнохорошо.
Я бажаю вам казкового життя!
Наш автор:
Олена Коновалова,
дитячий психолог,
автор онлайн практикумів
і вебінарів для батьків
Автор проекту #житьнадонепременнохорошо #мамаможет
Олена також є автором книги і курсів «Как договориться с маленьким ребенком: о чем угодно», «Семейные истории», «Как создать детскую комнату мечты», «Учу придумывать сказки», численних публікацій, творець 35-ти патентів на розвиваючі ігри та іграшки. Знає все про дітей від народження до школи, і про те, «де у них кнопка». Дарує нові ідеї на своєму сайті www.mamamo.pro
Фото: shutterstock.com
