І це зовсім не перебільшення – адже насилля, з яким стикаються жінки, не обмежується зґвалтуванням. Це також абьюз, репродуктивне насилля, акушерська агресія, тощо. В рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, пройшла дискусія на тему сексуального здоров’я та порушення прав людини. На найболючіші запитання відповідали:
- Наталія Лелюх акушерка-гінекологиня, блогерка і лекторка
- Олександр Павліченко виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини
Що таке «сексуальні права людини» і які українські та міжнародні документи їх захищають?
У 2019 році внесли зміни в кримінальному законодавстві: що до отримання згоди на статеві контакти.
Олександр Павліченко: Передовсім це право на життя, право на сім’ю, це право на репродуктивне здоров’я, це право на розпорядження власним тілом, про яке заявляють, наприклад, коли говорять про можливості тієї ж легалізації сексуальної роботи і таке інше. В національному законодавстві право на сексуальне життя відображено в цілій низці документів. Відповідні права, закріплені в 52 статті Конституції України, Сімейному кодексі, Цивільному кодексі, і є ціла низка статей, із 152 по 155, в Кримінальному кодексі, які забезпечують недоторканість сексуального життя і взагалі сексуальну недоторканість, відповідно, встановлюючи санкції за порушення такої недоторканості. У 2019 році внесли зміни в кримінальному законодавстві: що до отримання згоди на статеві контакти. В результаті не отримання такої згоди, такий контакт може вважатися порушенням кримінального законодавства і тягнути за собою відповідні санкції, вважаючи, що цей акт був зґвалтуванням.
У 2000-2005 роках ця тема обговорювалася на різних майданчиках різними спільнотами у зв’язку з передовсім питаннями планування сім’ї, репродуктивного здоров’я, не дискримінації щодо всіх, кого стосується питання сексуальних прав. Є велика міжнародна організація, вона називається «Міжнародна федерація з планування батьківства» IPPF, і вони розробили документ, який є фактично, декларацією щодо сексуальних прав. В документы викладені основні принципи й основні права, які пропонується закріпити в межах цього сексуального права.
Чи цікавлять українське суспільства питання сексуальних прав, сексуального і репродуктивного здоров’я?
Наталія Лелюх: Я бачу позитивні зміни в тому, що жінки почали про це говорити, жінки почали на це скаржитись, жінки почали піднімати цю тему — ще років 10 тому цього не було. На щастя, ми разом з La Strada піднімаємо питання домашнього насилля, насилля над дітьми, і я також бачу, і серед своїх колег це, що люди починають на це звертати увагу. Приходить жінка з синцями на ногах, і перше, що ти питаєш — а звідки у вас синці, це з собакою гуляли, це ще щось, це ще щось, і, ну ти вже знаєш, що жінка, розуміє, що вона може мені про це сказати, вона знаходиться в безпечному просторі.
Є ще така проблема, як аб’юзерство, і воно є, на жаль, навіть на гінекологічному прийомі, коли чоловіка неможливо вигнати з кабінету. Чоловік прийшов і каже: «Я буду тут, а шо такоє, це моя дружина, я буду, я присутній, і я хочу тут бути» — ну і тут уже доводиться поводитися жорстко: «вибачте, я не маю права проводити гінекологічний огляд в присутності навіть чоловіка». І, можливо, в цей момент, в ці дві-три хвилинки, коли жінка буде знаходитися зі мною і з медсестрою наодинці, ми можемо її запитати: а чи все у вас добре, а чи можемо ми вам чимось допомогти, а чи дати вам телефончик, до кого можна звернутися з цією проблемою?… Тобто, це є, це існує, і дуже мене тішить те, що ми почали про це хоча б говорити.
Закон про згоду на секс
Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням всіх супутніх обставин
Олександр Павліченко. Мова про 152 Статтю Кримінального Кодексу - право не бути підданим сексуальному насильству. Фактично, йдеться про вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних з різного типу проникненням в тіло іншої особи без добровільної згоди потерпілої особи. Якщо немає такої добровільної згоди, то тоді настає кваліфікація «зґвалтування». Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням всіх супутніх обставин. Тобто фактично це спричинило наступну ситуацію: в разі, коли виникає обвинувачення за 152 Статтею особа не повинна доводити, що вона чинила опір і намагалася максимально уникнути зґвалтування. Те, що було нормою при встановленні складу злочину при минулому формулюванні цієї статті. На сьогоднішній день достатньо довести, що не було цієї згоди, а в досить багатьох випадках такої згоди справді немає, хоч вона формулюється, ну, дуже-дуже-дуже неконкретних термінах. І навіть коли хтось із партнерів, навіть під час статевого акту може заперечити проти продовження статевого акту – це вже має бути виконано. Інакше продовження буде вважатись актом зґвалтування.
Яким чином це довести, коли це не було записано, а майже завжди ніхто не записує таке ні на відео, ні на інші якісь відеозаписи? Це справді складно, але тут не має бути і зловживання в інший бік. Щоб звинувачувати у акті спроби зґвалтування або зґвалтування, що дає якихось там преференцій.
Проте є і абсолютна заборона - якщо стосується дітей, неповнолітніх, взагалі немає питання про згоду, навіть не зважаючи на таку згоду.
Стосунки в парі, це не безлімітний на секс
Ніхто нікому нічого не винен
Наталія Лелюх. Кожна людина и кожна пара має право розвиватися в своїх стосунках. І цей розвиток, він якраз і дає змогу людям рости разом, рости в якомусь одному напрямку і це нормально. Нормально, що вчора я хотіла, сьогодні я не хочу. Абсолютно нормально. І от якраз оця історія такого тонкої межі, як повідомити про це партнеру, як сказати, що я сьогодні не налаштована. «Ну ты же должна. Ось у мене печать в паспорті» - як часто кажуть чоловіки. І не тільки чоловіки цим грішать, ні. Є ситуації, коли жінки виступають ініціаторами. Кажуть: «Шо такое? Чому нічого не відбувається? Я хочу. Давай». Тобто, основна проблема в спілкуванні, проблема в міжособистісних стосунках. Ніхто нікому нічого не винен
Коли починати говорити з дитиною про секс
Наталія Лелюх. В принципі з дитиною, будь-якою дитиною, треба говорити завжди, особливо, якщо в дитини виникають питання. Якщо дитина, особливо в підлітковому віці, буде розуміти, що її питання до батьків отримає відповідь, а не «подрастёшь потом поговорим, или не сейчас, найдем удобный вечер», сядемо поставимо якісь картинки і я тобі все розкажу. Це наше щоденне, буденне життя, і в одній із книжок, які я читала про сексуальне виховання, була прекрасна фраза: «коли теми сексуального розвитку будуть нормальними за столом під час обіду, це значить, що ми дійшли до нормального рівня культури, що ми можемо сприймати себе, свої стосунки, свою родину, як норму».
Про це не треба говорити притишуючи голос: «ой я потом тебе расскажу про месячные потому что папа тут», і що? Тобто про ці речі потрібно говорити, є питання, одразу потрібно отримати відповідь, так як ви можете, так як ви завжди відповідаєте на будь-яке питання: чому сонце встало, чому треба чистити зуби, чому треба митися тоді, а не тоді, так само щодо сексу. Це нормальне, звичайне питання. Так, ми виросли в суспільстві, де це було табуйованим, я особисто, де про це не говорили і це погано.
Олександр Павліченко. Я би, мабуть, казав про те, що тут треба не говорити, а треба створювати такий соціум, або таке оточення, в якому б просто було показано, як має бути, і те, що є неправильним в цьому оточенні було чітко проартикульовано. Мова про те, що, наприклад, дитина не може піддаватися якомусь булінгу, в тому числі і сексуальному булінгу.
Матеріал підготовлено в рамках дискусій правозахисної програми RIGHTS NOW! фестивалю Docudays UA
