Олімпійська чемпіонка і заслужений майстер спорту Стелла Захарова більшості сучасного суспільства відома як засновниця і організатор Міжнародного турніру зі спортивної гімнастики, який у 2017 році відбудеться вже вп'ятнадцяте. Також вона є засновником однойменних дитячих спортивно-оздоровчих шкіл зі спортивної гімнастики. На вигляд тендітна і ніжна жінка насправді є дуже сильною особистістю, що здатна гори звернути, якщо це йде на благо нашої вітчизни. І дуже приємно, що у нашій країні є такі люди, на яких хочеться рівнятися, прагнути до їхніх висот. Більше про Стеллу Захарову, її спортивне дитинство, власних дітей та багато іншого, читай у нашому інтерв'ю.
- Стелло, хто з рідних вплинув на Ваше рішення стати гімнасткою?
Найголовнішу роль у цьому процесі, коли я була зовсім маленькою дитиною, і не приймала рішення, відіграла мама. На мій превеликий жаль, з татом вони розійшлися, коли я була зовсім маленькою. І так склалося, що якийсь час мені довелося жити з бабусею і дідусем. Коли мені було 5 років, я була дуже спритною дитиною. І літнім людям було важко зі мною впоратися. Вони зрозуміли, що мою енергію треба кудись направити, і вирішили вгамувати мене, віддавши на художню гімнастику в Одесі. Я займалась 2 місяці, тренер взялася за голову і сказала, що ця дитина не підходить для художньої гімнастики, але до є сила, яку треба правильно направити. Краще піти на спортивну гімнастику. Бабуся з дідусем взяли мене за руку і відвели в спортивний зал Авангард. Ось так я почала свій шлях у спортивній гімнастиці.
- Чим відрізняється дитинство дитини-спортсмена від звичайного? Його можна назвати важким? Чи щасливим?
Це залежить від віку. Спочатку перші 2-3 роки дитина займається в своє задоволення. Її життя нічим особливо не відрізняється від життя однолітків. Дитина розвивається, отримує задоволення від занять, вона перекидається, грає. Коли це переростає в професійні заняття, дитинство у дитини кардинально змінюється. Спортивна гімнастика – це ранній вид спорту: рано починають і рано закінчують. Посилені тренування починаються вже з 9 років. Якщо це, наприклад, футбол – з 12. Дитинство дитини-спортсмена відрізняється тим, що вона вже не може собі дозволити те, що може дозволити собі дитина, яка не займається спортом. У неї вже є тренування, які вона повинна відвідувати щодня. Тому майбутній спортсмен змушений себе обмежувати і у вільному проведенні часу, і в їжі.
Коли я почала вже професійно тренуватися, доводилося обмежувати себе в харчуванні, в походах у кіно. І з кожним роком це ускладнювалося. Я не могла собі дозволити піти на дискотеку, з'їсти зайву порцію морозива або цукерку. Спорт вже формує стиль життя. У дитини-спортсмена дуже нелегке дитинство. Щасливе? Дивлячись як подивитися. Коли через роки ти добиваєшся звання олімпійської чемпіонки, тоді ще немає повного усвідомлення. А от коли вже закінчуєш спортивну кар'єру, потім розумієш, що твоє ім'я працює на тебе. Якщо ти не хочеш якихось успіхів, все трошки інакше. Але все одно спорт виховує дисципліну, не дає можливості пов'язати своє життя з поганими звичками – пияцтвом, наркотиками, впливу яких так легко піддаються підлітки.
- Ви були слухняною дитиною? Яке покарання було для Вас найстрашнішим?
Покарання як такі до мене не застосовувалися. Я була єдиною дитиною в сім'ї. Мене виховували досить демократично навіть тоді. Я це відчувала. Мене дуже дисциплінував спорт. Для мене найбільшим покаранням було те, що тренер міг мене приструнити. Я сама розуміла, чого робити не можна. Якщо б сама цього не розуміла і не дотримувалася, то навряд чи б стала олімпійською чемпіонкою. Тому це все зіграло роль у сукупності – хороший тренер, розуміння і бажання з мого боку, талант і мета – олімпійська медаль.
- Чого Ви хотіли б навчити власних дітей? Які в них таланти і прагнення?
Батьки часто нав'язують дітям свою думку. Цього робити не можна. Я не хочу змушувати своїх дітей робити те, що хочу я. З раннього дитинства у дитини формується характер і до неї треба прислухатися. Світ змінюється і у кожного покоління свій спосіб життя, свій світогляд. У наших дітей життя відрізняється від життя наших батьків і нашого. Тому я ні в якому разі не нав'язую свою думку своїм дітям. Я ніколи не наполягала, щоб вони були спортсменами, хоча вони займаються спортом з дитинства для себе. Вони вибрали шлях, комфортний для їхнього життя. Звичайно, як мама, я намагаюся направити їх, давати поради, допомагати вибирати правильний шлях. Особливо це було важливо в перехідному віці, дуже непростий період життя дитини, коли можна спіткнутися і впасти, а можна піти в правильному напрямку. Потрібно допомагати дітям. Разом з чоловіком (Віктор Хлус, колишній футболіст київського «Динамо» – ред.) ми намагаємося бути для них друзями. Часто діти не чують своїх батьків, вони більше схильні чути когось іншого. Але потім вони це переростають.
- Які принципи виховання у вашій родині ви вважаєте ключовими?
Ні в якому разі не застосовую жорсткі заходи. Був випадок, коли я поставила сина в куток на гречку. Зараз розумію, що це було неправильно. Цей дідівський метод – це жахливо. У мене немає якихось методів виховання дітей. Але я переконана, що насильство ніколи не може перерости в щось хороше: воно відгукнеться потім. Своїх дітей я виховую демократично, щоб вони у своєму житті відчували і труднощі, і перемоги над собою. Проте я намагаюся їх вберегти, щоб вони не набивали занадто великих шишок.
- Як Вам вдається тримати себе у формі стільки років? Є якісь секрети? Адже іноді хочеться побалувати себе смачненьким?
У мене секретів немає ні для кого. Є просто певне бажання бути красивою. Я зараз себе ні в чому не обмежую. Просто дотримуюся правильного і здорового харчування. Якщо мені хочеться цукерку – я її з'їдаю. Вважаю неправильним сідати на жорсткі дієти: все одно потім набираєш вагу. Я ніколи не приймала препарати, які спалюють жир, чи там якісь спеціальні коктейлі. Організм як годинник, і він все розуміє. Харчування має бути правильним. Це головне.
- Які якості повинні бути у чемпіона з дитинства? Які з них можна застосувати в будь-якій діяльності?
Чемпіонами не народжуються. Ними стають. І швидше, це спорт формує характер і якості дитини. Це я знаю з особистого досвіду. Риси характеру, що виробилися за десятиліття в спорті, вплинули на моє подальше життя. Це стало моїм способом життя: я дуже пунктуальна, не можу собі дозволити кудись запізнитися. Спорт дав життєвий фундамент і усвідомлення, що я повинна розраховувати тільки на себе, що за мене ніхто нічого не зробить. Якщо почала щось, треба довести це до кінця. Спорт навчив цілеспрямованості. Я дуже жорстка людина. Навіть до своїх дітей. Я розумію, що іноді варто бути м'якшою і як мама, і як жінка. Але так мене виховали. Тому не можна сказати, що спортсмен повинен володіти тими і тими якостями. Сам спорт сформує характер дитини.
- Чому ви вчите своїх вихованців (крім професійних навичок)?
Щодо спорту: у нас серйозний підхід до цього. Для нас дуже важливо, щоб діти нашої країни були здоровими. Наша мета – здорова нація. Це фундамент. Тому ми хочемо зацікавити заняттями спортом якомога більше дітей. І своїм тренерам ми ставимо завдання, щоб дітям було цікаво. Дитина ні в якому разі не повинна відчувати, що її змушують щось робити. Вона повинна із задоволенням і радістю бігти в клуб і займатися спортом. У нас немає такого, що дитина приходить і починає жорстко займатися. Ми ставимо за мету прищепити любов до спорту та здорового способу життя. Після трьох років навчання дитина може піти на будь-який інший вид спорту. Гімнастика – це основа для всіх видів спорту. Треба прислухатися до дитини та її бажань. Тоді буде результат для дитини.
- У наступному році буде вже 15 ювілейний Міжнародний турнір зі спортивної гімнастики. Як народилася ідея заснувати цей захід, і де берете сили, щоб вже 15 років збирати найкращих гімнастів світу в Україні?
Ідея народилася спонтанно на кухні за чашкою кави. І ніхто не міг припустити, що вона переросте в такий масштабний захід. Спочатку я й уявити не могла, як це буде складно, і через які труднощі доведеться пройти. З кожним новим кроком з'являлися все нові труднощі. Ідея виникла тому, що на той момент Україна за останні 20 років або навіть більше не проводила на помості київського Палацу спорту якісь змагання. Навіть внутрішні українські. Останній чемпіонат СРСР був у 1978 році, коли я виступала. Тому ми і вирішили відновити ці традиції на помості київського палацу спорту. Крок за кроком почали щось робити. Тоді команда складалася з 3 осіб. Я сама вдома шила величезну завісу для Палацу спорту. Так все і почалося. Я не була менеджером, я була звичайною спортсменкою, яка знала тільки спортивну гімнастику. Але з року в рік вчилася на своїх помилках, набиралася досвіду, розвивалася в цьому напрямку. З одного боку, було дуже важко, бо все треба було починати з нуля. Але з іншого, було і простіше – були інші ціни на все. Тоді, 15 років тому, оренда Палацу спорту нам обійшлася в 10 або 11 тисяч грн. Так що весь турнір ми провели десь за 40 000 грн. Зараз турнір обходиться в 6 мільйонів гривень.
Багато недоброзичливців говорили, що це проект-одноденка. Але ми існуємо, як бачите, і сьогодні, навіть незважаючи на перешкоди, які створюються з року в рік.
Українські гімнасти завжди були серед світових лідерів. Якщо підняти історію, саме вихідці з України, такі як Лариса Латиніна, Юрій Тітов, Поліна Астахова стали світовими зірками гімнастики. Я хотіла відродити це, повернути глядача на трибуни Палацу спорту.
Що стосується майбутнього турніру, ми витримуємо інтригу. Гімнастика – це не шоу і в цьому іноді виникають труднощі. Тому що наша мета – зацікавити глядача. Тому ми робимо грандіозне видовище відкриття Турніру. Так що буду рада бачити всіх 1-2 квітня у Палаці спорту.
- Що б Ви хотіли сказати тим дівчаткам, для яких Ви є прикладом, і хто мріє про спортивні досягнення?
Не тільки дівчатам, а і хлопчикам, я бажаю бути цілеспрямованими, прислухатися до порад батьків, і в той же час – обирати свій шлях самим. Займатися спортом, тому що спорт закладає систему координат, яка веде по життю.
Фото: facebook.com/stella.zakharova
