Популярный украинский политик, поэт, прозаик и драматург Иван Драч принадлежит к поколению, которое называют «детьми войны». Однако, несмотря на трудные годы детства и юности, творческая личность Ивана Федоровича всегда находила в себе силы неутомимо познавать мир, искать в доброту в каждом его проявлении. Эти бесценные качества поэт старался передать своим читателям. 

Читай также: Стихи Агнии Барто для самых маленьких: 10 стишков из нашего детства

Его поэзию хорошо знают и любят в Украине и далеко за ее пределами. Первый сборник стихотворений Драча «Соняшник» вышел в 1962 году. После этого свет увидят сотни стихотворений и десятки сборников поэзии этого автора. А для своих самых юных читателей поэт написал стихотворение «Лист до калини». 

Все більше нікому писать мені листи.
Залишилась, калино, тільки ти.
Вже ось і тітка, як остання гілка,
Геть одчахнулась з нашого причілка
І листя скинула на молоду траву.
Калино, ти живи! Вві сні і наяву
Приходжу я до тебе, прилітаю
З-за Єнісею, Вісли, з-за Дунаю,
І рідною матусею зову,
І падаю в пахучу мураву,
І до колін солоних припадаю,
І в щасті непоганьбленім ридаю,
Бо корінь мій дитинний — тільки ти.

Кроме того, вместе с детьми можно прочитать еще несколько стихотворений поэта, которые наполнены любовью к жизни и к родной земле.

ХІБА ЧЕКАТИ ПЛАТИ ЗА ДОБРО?

Хіба чекати плати за добро?
Нехай в руці зламається перо,
Нехай твоя зламається рука,
Що за добро добра собі чека!

Добро твориться просто — ні за так.
Так, як цвіте і опадає мак,
Як хмарка в'ється і сміється пташка,
Як трудиться мурашка-горопашка.

Хай сіє зерна скрізь метка рука,
І в океан добра тече ріка,
І не зросте із нього ковила…
Лиш так змагаймо океани зла…
 

БАЛАДА РОДУ

В мого роду — сто доріг.
Сто століть у мого роду.
Вичовганий старий поріг
Старій бабі в нагороду.
Сива стежка в сто доріг
Розлітається од хати.
Сто вітрів мій вік запріг
Сиву хату розхитати.
Сто скажених сивих бід
Та й сушило ж роду вроду,
Та не висхне зроду рід
Ні в погоду, ні в негоду.
Внучок тупцю тупотить,
Тупцю, внуцю, тупцю, хлопче.
Сто стежин у світ летить,
Він — сто першеньку протопче.
Роде рідний! Не стилушить
Нашу жилаву породу —
Сто вітрів в ногах лежить
Мого роду і народу… 

ЕТЮД ПРО ХЛІБ

Яйце розіб'є, білком помаже,
На дерев'яну лопату — та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа —
Мініатюрна зоряна ніч.
 
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум'янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
 
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі, —
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.

фото: Depositphotos