Знайомтеся, наша героїня - мама Альона, популярний україномовний блогер, яка із задоволенням ділиться з читачами в своєму Інстаграмм нотатками про життя як в США, так і в Україні. Можливо, саме її історія додасть тобі сил і рішучості!

Переїзд в США: особистий досвід української сім'ї

Жила була сім‘я: тато Антон, мама Альона, донечка Меланія. Жили вони поживали в містечку Львів, що на заході України. Ходили з друзями на каву, відвідували слінгозустрічі, грали в петанк та їздили на турніри. Любили зустрічати гостей. Мандрували по Україні.

Ця історія була б звичайною, якби на горизонті не з’явився він - переїзд.

Вже пів року родина проживає в Роквілі, штат Меріленд, США. Тут все дуже нагадує ті картинки, які ми звикли бачити в кіно. Привітні посмішки, ввічливі короткі розмови з незнайомцями, компліменти, чисті вулиці і розвинена інфраструктура, акуратні будиночки і підстрижені газони. Все наче схоже, але водночас інакше. Наче люди з того боку земної кулі просто вирішити зробити все по своєму.

Як українська сім'я виявилася в США

Як це стається? Як українці опиняються за кордоном? В кожного свій шлях. В нас він досить банальний. Чоловіку запропонували тут посаду, а доля підкинула шанс у вигляді виграшу в лотерею на робочу візу.
Ми з тих людей, які не можуть всидіти на одному місці, тому і вирішили спробувати пожити в США. 

Багато стереотипів, багато страхів, вагань, пересторог, але обоє знали, якщо не спробуємо, то будемо шкодувати. Краща подруга колись давно мені сказала таку фразу: Краще шкодувати про те, що зробив ніж про те, що так і не наважився зробити. Відтоді ці слова стали ключовими й час від часу допомагають зробити вибір в житті. Як не як, а все, що підкидає нам доля, рано чи пізно, виливається в досвід. Тож далі про нього.

Десятки питань крутилися в моїй голові перед відльотом.

• Як спакувати все життя в кілька валіз?
• Що взяти з собою в дорогу?
• Чим забавляли річну дитину в літаку?
• Де жити? Як швидко знайти квартиру? Які документи для цього потрібно і чи можемо ми почати переговори віддалено?
• Як буде відбуватися наша адаптація?
• Як донечка буде знаходити спільну мову з однолітками, якщо англійської ми її не вчили?

Але з кожною знайденою відповіддю ставало легше і спокійніше.

Переліт з дитиною з України в США

Перевізник: Turkish Airlines. Це ми вперше летіли з ним і я була приємно здивована. Друзі нам їх дуже хвалили й не дарма. Відразу подарували косметичку з усім необхідним для дитини: пеленатор, вологі серветки, різні креми та пробник рідкого мила. Запитали чи потрібна для доці їжа і відразу принесли пюре в баночці.

Пізніше принесли такі ж індивідуальні косметички для кожного з дорослих. Там були носочки, капці, пов’язка для очей, вушні затички, зубна щітка і паста. Також кожному роздавали плед. Кілька разів за переліт пригощали обідом та вечерею.  

• Наш маршрут: Львів - Київ - Бориспіль - Стамбул - Вашингтон.
• Точка вильоту: Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
• Точка прильоту: Вашингтонський національний аеропорт імені Рональда Рейгана.
• Пересадка: Міжнародний аеропорт Ататюрк, Стамбул.
• Час перельотів:
• Київ - Стамбул 7:00 - 9:00
• Стамбул - Вашингтон 11:00 - 20:00
• Відстань: 8389 км
• Тривалість польоту: 11 годин 45 хв.

В дорогу ми спакували 3 валізи, похідний наплічник на 120 л і 2 сумки ручної поклажі. У багажному відділі їхав наш одяг, взуття, рушники, постільна білизна, слінги, іграшки, українські книжки, фотоальбом. Більшість наших речей ми цілий місяць віддавали, роздаровували, пересилали рідним і друзям. З собою взяли лише відсотків 10%. В ручній поклажі один наплічник виділили  під техніку, зарядки, документи. Інший під виключно дитячі речі: змінний одяг, підгузки, іграшки та книжки в літак.

З вагою був переліміт по вазi у двох валізах, тому мусили докупити сумку і розподілити речі. Квиток дозволяв мати по дві валізи на кожного, тому доплачувати не довелося. Доцю везли в ерго рюкзаку. Візочок не брали. Коли проходили контроль всю техніку з наплічників витягували: ноутбуки, телефони, годинники. Попросили зняти також ерго рюкзак. Сумку з дитячими речами оглядали в основному жінки. Просовували спеціальну лінійку і зазирали між підгузками в пошуках бува чого забороненого.

На момент перельоту Меласі був 1 рік і 4 місяці. Вона вже сама ходила і була цікава до всіх і всього навколо. До цього перельоту Мелася раніше літала з нами, тому ми знали чого варто очікувати.
В літаку нас просили пристібати її спеціальними ременями для діток. Вона їх дуже не злюбила. Але нас було двоє тому вдавалося відволікати та забавляти. 

Всі дві години в Стамбул Мелася проспала. В аеропорту мали 2 години пересадки. Спеціально шукали квитки, щоб не довго чекати наступний літак. Але після перевірки теорії зрозуміли, що краще трохи більше мати часу в запасі. Аеропорт виявився дуже великий і до наступного термінала ми добиралися по території більш, як півтори години. Добігли за 10 хвилин до посадки.

Читай також: Перевір закордонний паспорт! Чому українці з дітьми не можуть виїхати до Європи

Далі чекав найдовший переліт - більше 8000 км. І перетин кількох часових поясів. Різниця в часі між Стамбулом і Вашингтоном - 8 годин. Сам переліт ми оцінюємо з точки зору, як його перенесла Мелася. А вона стійко витримала всі незручності в дорозі. 

З 11 годин перельоту Стамбул-Вашингтон спала 3 години. І якби не розбудив котик, який м'явкав на весь літак, то гляди б і ще спала. А так була чемна всю дорогу. Решту часу бавилася іграшками/книжками і підглядала до пасажирів на сусідніх кріслах. Вередувала тільки коли вже сильно нудилася. Я брала в дорогу для неї кілька знайомих іграшок та книжок і кілька нових. Замовила книжечку з купою знімних детальок, набір карток з новими картинками.

Друзі нам підказали користуватися бортовими екранами та вмикати мультики. Ми спробували, але вона їх не сприймала. Слухати музику не хотіла. Дивитися у вікно теж було не цікаво. Тому викручувалися своїми силами:

• гралася в ку-ку через сидіння з іншими пасажирами;
• перечитали всі книжки і журнали;
• вивчили правила безпеки з бортової брошурки;
• передивилися і порозкидали всі картки;
• пороздивлялися розвиваючу книжечку, покрутили, познімали деталі;
• пробували дивитися мультики та слухати музику в навушниках;
• перебрали всі подаровані косметички;
• їли/гв;
• ходили по літаку;
• знайомилися з іншими дітками;
• залипали на котика;
• ходили в гості до стюардес;
• і все по новому колу.

Ми дуже задоволені тим як донечка перенесла політ. Хоча самі були дуже втомлені. Голова моя дуже боліла. Шлунок бурчав. А тіло хотіло лежати горизонтально і щоб його не рухали. Це був мій перший досвід такого тривалого перельоту. І від думки, що потрібно буде пережити це ще раз, щоб приїхати в гості, паморочиться в голові.

Читай також: ТОП-7 способів швидко заспокоїти дитину в літаку

Їхали зі Львова в зимових парках, а у Вашингтоні +21. Справжня тепла зустріч.
Меланія весь час була бадьора поки ми переїхали від термінала, дочекалися багаж, пройшли всі перевірки. Але в таксі відразу заснула. По місцевому часу то було 20:00 (03:00 по Києву). Я знала, що це вже точно вона заснула на нічний сон. В готелі переклали на ліжко і вона проспала аж до 02:00 ночі по місцевому часу (09:00 по Києву).

Сподівалися, що побачить ніч за вікном, годинку покрутиться і ляже спати. Ми обоє були дуже сонні, хоча полягали майже відразу. Але прокинулася Мел остаточно бо почала повзати по ліжку і активно бавитися. Новий виклик - звикати до часового поясу і адаптуватися до нового розпорядку дня.

Акліматизація в США

На момент прильоту в США, чоловік був у відпустці. Ми мали тиждень, щоб акліматизуватися і знайти житло. На перший час зупинилися в готелі. Далі почали звикати жити за місцевим часом. Десинхроноз (джет лаг, англ. jet lag) нас не оминув.

Хоча десинхроноз не є хворобою, він таки викликає в людини певний хворобливий стан. За себе я не хвилювалася. За чоловіка теж, бо він вже мав раніше досвід таких перельотів. А от за доцю - так. Як виявилося, потрібно було більше хвилюватися за себе.

Читай також:  Навіщо подорожувати з дитиною: користь поїздок для розвитку крихітки

Перші дні ми нічого не робили, просто слідкували та нотували, коли вона засинає і коли прокидається. Наступні дні, я вже почала орієнтуватися, що в неї самостійно відбувається поступовий зсув, по пів години - годині в день. Один раз довелося вкладати двічі на денний сон. І десь за тиждень часу вона вийшла на такий самий графік, як був в Україні, тільки вже по місцевому часу.

Я давно практикувала лягати спати, поки спить дитина. В ситуації з джет лагом це правило першої необхідності. В перший день виспатися ми не встигли, а наступні дні виправляли свою помилку.

Тиждень пролетів дуже швидко. Джет лаг, пошуки житла, організація необхідних паперів для оренди, реєстрація ідентифікаційних карток та заведення банківської карти. Стикнулися з місцевою бюрократією. Так вона тут теж є. 

Процес пошуку житла ми почали ще в Україні, щоб по приїзду лише подивитися, оцінити на власні очі і прийняти рішення. Завели нові знайомства не без допомоги Меласі. Паралельно встигали відчути себе туристами: блукали околицями, роздивлялися будиночки, тестували місцеву кухню. Багато ходили і дивувалися з нереальних відстаней. А потім заселення в квартиру, покупка меблів та речей першої потреби.

Перші враження від Америки в мене були дуже різні. Від “вау-вау, як в них тут все чистенько і доглянуто” до “Божечко, як можна пити таку гидотну каву”. І цих вражень з кожним новим днем ставало все більше.

• Звикання до цін, міри ваги та об‘ємів.
• Перші самостійні походи в магазин.
• Страх виходити в люди без чоловіка, бути незрозумілою і не розуміти людей.
• Перші знайомства на дитячому майданчику.

Попереду багато страхів, які довелося здолати. Але головне тут в мене з’явилася нова любов - Вашингтон. Неймовірне місто, яке заслуговує на окремий допис-екскурсію. Якщо цікаво читати продовження або маєте питання - пишіть. Я пишу про наші будні, свята та подорожі по країні. Дякую, що читали.

Наш автор:

Альона Попова, українська мама в США, блогер

anatoliivna.com.ua
facebook.com/a.anatoliivna
instagram.com/a_anatoliivna

Фото надані автором матеріалу