Чому діти кажуть неправду? У них на це є чотири причини. Розглянемо кожну з них і поговоримо про те, що робити батькам у кожній ситуації.
1. Страх. Дитина каже неправду в тому разі, якщо боїться, що за правдиву інформацію їй може перепасти. Це навчена реакція: якщо батьки (в першу чергу) чи інші люди (наприклад, вчителі) карають дитину за проступки, цілком логічним виступає бажання приховати їх або, хоча б, представити в дещо зміненому вигляді, більш вигідному для себе. Та це не означає, що дитину не треба карати за проступки. Потрібно завжди їй пояснювати, що свої негативні вчинки слід визнавати та нести за них відповідальність. При цьому, приклад такої поведінки мають показувати самі батьки. Наприклад, мама в присутності дитини купила дорогу річ, а татові сказала ціну, вдвічі нижчу. Який приклад вона подала дитині? Чи має вона підстави в подальшому сподіватися на правдивість дитини, на її готовність визнавати свої негідні вчинки та нести за них адекватну відповідальність? Пам’ятайте мудрі слова: діти нас не слухають, діти нас дивляться! І, звичайно ж, не забувайте, що покарання за проступки має бути адекватним, не посягати на честь і гідність дитини.
2. Вигода. Дитина може казати неправду, якщо сподівається таким чином щось отримати. Ця причина є зворотною стороною першої: якщо дитина збреше, то отримає вигоду, а якщо скаже правду, то не отримає, чого й боїться. У зв’язку з цим батькам знову ж таки необхідно слідкувати за своєю поведінкою і пам’ятати про те, який приклад вони подають дітям. Також, якщо батьки знають, чого хоче їхня дитина, потрібно їй чітко пояснити, за яких умов вона може це отримати, підказати, що конкретно їй для цього потрібно здійснити, розробити з дитиною алгоритм дій. Ці дві умови суттєво зменшать ймовірність спроби дитини отримати бажане через брехню, а також научать її бути цілеспрямованою і наполегливою в досягненні мети.
3. Вікові особливості. Діти приблизно до семирічного віку схильні казати неправду просто в силу особливостей цього віку. Тут неправда може звучати без злого умислу, а виключно як політ фантазії. Її і брехнею назвати не можна. У більшості випадків такого роду неправда не становить суттєвої проблеми та самостійно проходе з віком. Наприклад, дитина п’яти років каже: «До нас у дитячий садочок приходив Святий Миколай і подарував мені «Монстр трак». Насправді ж «Святий Миколай» дійсно приходив, але подарував дитині цукерки. Вона ж мріяла про іграшку, а тому просто придумала її собі. В цій ситуації дитину можна м’яко (без повчань) виправити: «Ні, він приніс тобі цукерки». Якщо ж ситуація набуває нездорового характеру (дитина своїм фантазуванням причиняє шкоду собі чи іншим людям; видає неправдиву інформацію занадто часто тощо), батькам слід звернутися до дитячого психіатра. Чому? Відповідь нижче.
4. Патологія. В психіатрії існує поняття «синдром патологічного фантазування». Він проступає при деяких психіатричних захворюваннях (шизофренія, деякі види психопатії тощо). Проявляється у вигляді: фантазування із сенсореалізацією уявлень (спершу дитина без свого на те бажання уявляє певний образ, наприклад, дракона, а далі їй здається, що вона його насправді бачить, він може лякати її); сексуальні наговори та самонаговори; фантазування на тему вигаданих світів, в яких дитина живе, або вигаданого друга, з яким вона поступово починає «спілкуватися» частіше, ніж із реальними людьми, та ін. В такому разі батькам слід, не відкладаючи, звернутися до дитячого психіатра, це очікуючи, що таке фантазування пройде з часом самостійно. Адже, якщо має місце патологія, воно не пройде, оскільки породжене порушенням у роботі мозку. Тут потрібне лікування.
Зі статті можна зробити висновок: якщо ваша дитина каже неправду й при цьому не фантазує (в нормі чи патологічно), то вона робить це або через страх, або через вигоду. Й для усунення цієї ситуації використовуйте надані рекомендації у кожному з випадків.
Наш автор і фахівець:
Оверченко Аліна, канд. психол. наук, практичний психолог
тел.: (099) 041 34 79
Фото: depositphotos
