Та між турботою і втручанням проходить дуже тонка межа. Навіть із найкращими намірами деякі дії можуть не допомогти, а лише нашкодити. Психологи наголошують: діти ростуть впевненішими, коли у стосунках із дорослими є чіткі й послідовні межі — теж стосується відносин між батьками й старшим поколінням. Їх порушення створює плутанину, напруження і навіть образи. Тому, бабусям і дідуся варто змінити своє відношення до своїх дорослих дітей, які вже самі стали батьками і уникати цих дій, аби зберегти гармонію у стосунках з ними і онуками.
Ігнорувати правила батьків
Кожна родина має власні принципи виховання: коли лягати спати, скільки часу можна проводити з гаджетами, що і коли їсти. Ці рішення батьки ухвалюють не випадково — вони зважують потреби й темперамент своєї дитини. Бабусям і дідусям іноді важко втриматися від бажання зробити «по-своєму»: дозволити зайву цукерку чи ще одну серію мультфільму. Але така доброта може заплутати дитину й викликати непорозуміння з батьками. Навіть довести до серйозного конфлікту.
Послідовність — ключ до дитячої емоційної стабільності. Якщо щось здається неправильним, краще спокійно поговорити з батьками, а не діяти нишком.
Давати поради, коли про це не просять
Багато хто впізнає себе тут. Вони вже виростили дітей і впевнені, що знають, як краще, заплющуючи очі на скоєні помилки. Але часи змінюються — і підходи до виховання, харчування та відносин з гаджетами теж. Якщо молоді батьки постійно чують «ти це робиш не правильно», «я тебе виховувала/в інакше», «я тебе виростила/в, тож знаю як треба», вони почувають не підтримку, а знецінення і роздратування.
Психологи кажуть: молодим батькам більше потрібна довіра і підтримка, ніж поради. Якщо вони не питають — варто просто вислухати, постаратись зрозуміти і допомогти, але не оцінювати. Дозвольте своїм дорослим дітям скоювати власні помилки.
Виділяти улюбленців
Діти чудово відчувають, коли когось люблять більше, особливо, коли цього і не намагаються приховувати. Навіть ненавмисна перевага може боляче вдарити по самооцінці. Дослідження показують: ті, хто почувався «менш улюбленим», у дорослому віці частіше мають проблеми з довірою і стосунками.
Може бути природно відчувати більше емоцій до когось одного, але важливо приділяти увагу кожній дитині — у словах, подарунках, спільних справах.
Підривати авторитет батьків
Коли мама сказала «ні», а дідусь тихцем дозволяє, дитина отримує суперечливий сигнал: правила можна обійти. Послідовність у дисципліні допомагає дитині почуватися впевнено і вчитися відповідальності. Якщо старші ці правила порушують, батькам стає важче підтримувати авторитет.
Якщо не подобається спосіб покарання чи обмеження — варто обговорити це спокійно з дорослими, а не при дитині. І ні в якому разі не заохочувати порушувати правила – фрази «давай не скажемо мамі» не має бути у вашому лексиконі.
Втручатися у важливі рішення
Навчання, лікування, релігія, гуртки — ці питання належать до відповідальності батьків. Навіть якщо бабусі здається, що вона знаєш краще, що потрібно її онуку, наполягання може лише роз’єднати родину. Любов не означає контроль. Це про довіру і повагу до дитини і її батьків.
Очікувати надто багато уваги
Бабусям і дідусям часто хочеться бачитися з онуками частіше, ніж виходить. Але варто враховувати, що сучасні родини живуть у шаленому ритмі — робота, навчання, побут, справи. Коли очікування перетворюються на докори, спілкування стає обтяжливим. Нехай зустрічі будуть рідшими, але щирими. Любов не вимірюється годинами, а теплом, яке залишається між зустрічами.
Втягувати онуків у дорослі конфлікти
Дітям не місце посеред дорослих суперечок. Навіть випадкові зауваження на адресу батьків створюють у них тривогу й почуття провини. Психологи підкреслюють: дитина має почуватися у своїй родині в безпеці. Вона не повинна ставати посередником чи свідком образ. Тож розмови про непорозуміння варто залишати тільки для дорослого кола.
Не помічати, що діти ростуть
Те, що було доречним у п’ять років, у п’ятнадцять може сприйматися як вторгнення і порушення особистого простору. Підліткам потрібен час на себе, тиша і повага до особистого. Не варто змушувати до обіймів, якщо онук їх уникає, тим паче – ображатись за це. Не потрібно вимагати відвертості, якщо внучка мовчить. Найкращий спосіб залишатися поруч — змінюватися разом із ними.
Бути бабусею чи дідусем — це не про те, щоб триматися минулого. Це про любов, яка вміє чути, довіряти й не нав’язуватись.
Фото: depositphotos
