Існує безліч інформації щодо того, як знизити рівень агресивності в дитини. Й це правильно, оскільки сучасні діти в силу низки обставин дійсно поводять себе підвищено агресивно чи навіть жорстоко по відношенню до інших людей або тварин. Але існує поняття «здорова агресивність», яка необхідна кожній людині для виживання. І є діти, в яких навіть здорова агресивність проявлена занадто слабо. Через це вони можуть стати об’єктом агресії зі сторони інших дітей або дорослих. Завдання батьків – навчити свою дитину захищати себе, своє майно, свою думку, своїх близьких. Адже з цією життєво важливою навичкою дитина піде в доросле життя, у якому вже не буде поруч тата й мами, які можуть захистити. Доведеться захищатися самотужки.

Що ж таке здорова агресивність?

Це така агресивність, яка реалізовується не для того, щоб напасти, а для того, щоб захиститися, якщо з’явилася така потреба.

Нажаль, керуючись моральними настановами, батьки виховують своїх дітей неагресивними. Якщо дитина побилася із кимось у дитячому садочку чи на майданчику, батьки часто поспішають присоромити, а то й покарати дитину за агресивну поведінку, навіть не розібравшись у її причинах. Можливо, дитина проявила агресію, бо захищала себе чи намагалася забрати свою іграшку.

Для чого дитині здорова агресивність?

Якщо батьки не підтримують у дитині здорову агресивність, яка є цілком природньою, караючи її за це чи роблячи зауваження, вони відбивають у неї охоту до захисту себе. В цьому разі вона стає чудовим об’єктом для агресії з боку інших людей.

Батькам рекомендується час від часу ставити собі запитання, які риси характеру та які навички вони розвивають у своїх дітях. Для кого вони їх виховують? Для самих дітей і їх блага чи для того, щоб вони були зручними для суспільства?       

Коли людина з дитинства не навчена відстоювати себе, вона не зможе цього робити і в дорослому віці. Будь-хто може завдати їй шкоду, а вона буде тільки ображатися, терпіти, мовчки страждати. Але найгіршим наслідком подавленої здорової агресії є направлення її на себе, тобто аутоагресія. Вона може проявлятися, наприклад, у самоушкодженні чи самогубстві.

Таким чином, для того, щоб навчити дитину захищати себе, слід змалечку прививати їй навички прояву здорової агресивності. При цьому, слід керуватися низкою положень.

Як правильно виховувати здорову агресивність у дитини?

1. Потрібно вчити дитину в ситуації, яка являється загрозливою, по можливості вирішувати її мирно. Для цього дитина може, наприклад, запитати в агресора, чому він себе агресивно поводить, чого він хоче. Запитувати слід спокійним, неагресивним тоном. Можливо, потенційний кривдник не планував завдавати шкоди, а лише хотів зігнати свою злість, породжену іншою людиною чи ситуацією. Або він хоче від дитини щось отримати, але не знайшов способу сказати про це ввічливо. Пряме запитання може охолодити його запал. Якщо дитина знає, що нічим не завинила перед агресором, варто сказати йому: «Ти поводиш себе агресивно по відношенню до мене, але я тобі нічого поганого не зробив/ла. Може, в тебе просто немає настрою чи ти на когось ображений, але моєї вини в цьому немає. Поводь себе, будь-ласка, більш мирно». Також можна запитати: «Можливо, в тебе є якісь проблеми й тому ти поводиш себе так агресивно? Я можу тобі чимось допомогти?». Така тактика може не лише заспокоїти агресивну людину, але й перетворити конфліктну взаємодію на дружню.
2. Якщо дитина відчуває, що конфлікту не можна уникнути, оскільки агресор налаштований конкретно проти дитини та має на цей рахунок серйозні наміри, вона має швидко та адекватно оцінити свої сили в можливій боротьбі. Потрібно навчити дитину, що в загрозливій ситуації, якщо вона відчуває, що сили не на її стороні, не можна геройствувати, а потрібно піти з «поля бою». Дитина має бути навчена тому, що відступ у такій ситуації – не показник слабкості, а ознака здорового глузду, турботи про своє здоров’я і життя. Дитина може сказати: «Я не хочу сваритися/битися із тобою», «Мені потрібно йти», або ж покинути агресора мовчки. Дитина також має знати, що при нападі на неї, якщо вона не в силах дати відсіч кривднику, вона має кричати та кликати на допомогу.
   Читай також: Старший і молодший: як вирішувати конфлікти та прищеплювати любов
3. У ситуації, якщо конфлікту не можна уникнути, дитина повинна попередити агресора, що може дати йому відсіч (якщо, за попередньою оцінкою дитини, це дійсно так). Це прояв вербальної (словесної) агресії зі сторони дитини. Але здорової агресії! Її мета – не залякати суперника, а попередити про те, що дитина готова дати йому відсіч. Це може бути виражено словами: «Якщо ти мене чіпатимеш, я дам тобі здачу», «Віддай мою річ, бо я заберу в тебе її силою». Таким чином дитина повідомляє супернику, що готова до захисту, вказуючи заодно на причину свого можливого нападу першою.
4. Якщо агресор не використовує фізичну силу по відношенню до дитини, а виражає словесну агресію, то і відсіч йому слід давати на словах. Дитині не варто своїми діями по відношенню до кривдника перетворювати вербальний конфлікт на фізичний.
5. Деякі діти не можуть дати відсіч кривднику не тому, що бояться його, а через те, що бояться його образити. Вони бояться виглядати поганими. Батьки самі навчають цьому дитину, коли прививають їй думку, що вона повинна бути доброю, слухняною, стриманою, ввічливою, всіх прощати, не сваритися, з усіма дружити тощо. Наслідок такого виховання – покірна дитина, зручна для суспільства. Натомість батькам потрібно пояснити дитині, що хороші люди не ображатимуть її, а якщо якась людина її ображає, то ця людина нехороша, їй можна й потрібно дати опір, не боячись образити її або посваритися із нею.
6. Завдяки батькам дитина має засвоїти те, що одне з її життєвих завдань – навчитися захищати себе. Для цього їм не слід вирішувати проблеми дитини замість неї. Потрібно вчити її, підказувати, як ці проблеми краще вирішити, але учиняти дитина повинна сама. Наприклад, дитина пожалілася мамі, що в неї забрали іграшку. Природня реакція середньостатистичної мами: піти до кривдника, забрати в нього іграшку, насварити його та віддати іграшку своїй дитині.  Таке вирішення проблеми найпростіше, проте неправильне, бо так дитина не научиться обороняти своє майно, правильно взаємодіючи зі своїм кривдником. Дитина не вирішує свою проблему, оскільки це замість неї робить мама. Та мама не завжди буде поруч, а вчитися захищати себе потрібно змалечку. Реакція мами на скаргу дитини має бути наступною: «Скажи тому, хто забрав іграшку, віддати її назад. А якщо не віддасть, попередь, що забереш її силою, а потім забирай».
7. Трапляється, що дитина боїться, ніяковіє перед кривдником. Тоді мамі дозволяється «підстрахувати» дитину, постоявши недалеко від неї, але не втручатися у справи дітей. З часом це допоможе виробити навичку самозахисту. Батькам потрібно прививати дитині думку, що свої проблеми вона має вирішувати самостійно. Якщо, продовжуючи цей приклад, дитина категорично відмовляється забирати в агресора своє майно, мамі слід допомогти дитині та забрати іграшку самій, але це – привід задуматися, чому дитина боїться, навіть знаючи, що мама її «страхує».
8. Для того, щоб дитина не боялася відстоювати себе, батьки повинні ставитися до дитини з повагою, не посягаючи на її честь і гідність. Нажаль, батьки часом забувають, що діти – це теж люди, з якими також потрібно рахуватися. Якщо батьки дитину ображають, залякують, б’ють, вона відчуває себе слабкою і беззахисною, невпевненою у собі. Хіба спроможна така дитина захистити себе? Свою агресію вона може виміщати на слабших дітях або тваринах, але перед сильнішими ніяковіє, боїться їх, оскільки відчуває такий самий страх, як і перед батьками. Тож дитину потрібно виховувати з любов'ю і повагою. Саме це дасть їй впевненість у собі та внутрішню силу, яку відчувають інші люди, та яка зупиняє їх перед спробою скривдити дитину.

Читай також: Чому він постійно б'ється: причини дитячої агресії та жорстокості

Наш авто р й спеціаліст

Оверченко Аліна,

канд. психол. наук,

практичний психолог.

тел.: (099) 041 34 79.

Фото: depositphotos