Найяскравішим у реформі освіти, судячи з активності в соцмережах, ми всі вважаємо зміни в системі оцінювання. Адже, щоб ми не говорили, вона все ще дуже важливий фактор життя сучасної людини.

Оцінки для учня - це джерело радості й стресу, привід сварок з батьками та їх, батьків, гордості ... оцінки допомагають керувати навчальним процесом, а іноді заводять його зовсім не в те русло.

До того ж у наших школах (а потім і в різноманітних сферах життя) найчастіше оцінюється вся людина (дитина) замість оцінки її конкретної діяльності в конкретному місці.

Читати також: Революційні зміни в системі оцінювання 

Бажання знизити оцінність і тиск рівня успішності, реалізованого в знаках і цифрах у щоденнику або табелі, - важливий крок до оптимізації навчання і поліпшення рівня усвідомленого пізнання.

Багато сучасних батьків і вчителів це розуміють. Багато - ще ні.

Тому наприкінці серпня в повітрі витає опір і подив.

Ми спробуємо розвіяти частину з них цитатами Руслани Радчук - української мами, яка зараз живе в Німеччині та  має можливість порівнювати, як ті чи інші норми, прийняті нашим МОН, працюють у німецьких школах.

Реформа за пунктами

Помилки

У нинішній молодшій школі не можна знижувати оцінку за акуратне виправлення помилок за допомогою гумки або закреслення.

Я впевнена, що неможливо засвоїти нові знання без помилок. Процес знаходження помилки і виправлення її - один із способів отримання знань, дуже значущий. Покарання за виправлення і за саму помилку (а погана оцінка - це покарання, як не крути) - здатне знищити будь-які зачатки до пізнання і до самої школи.

Страх зробити помилку заважає нам і в дорослому житті.

Руслана Радкевич: "Вчителька якась в дискусії мені каже, що помилки - це сигнал вчительці, що учню треба більше уваги. Я вважаю, що помилки, це просто помилки.... Бо перше, що робить будь-яка пересічна людина, яка не має досвіду, коли за береться за щось нове - це помилку. Помилка - це норма в процесі навчання

Читати також: 11 порад батькам першокласника від психолога Світлани Ройз

Потім я почала вчити німецьку з німецькою вчителькою. Я робила одні помилки. Жодного речення не казала без помилки, жодного тесту не написала без помилок. Я просто жила цими помилками, які не парили ні мене, ні мою вчительку. Врешті решт у мене доволі пристойна німецька і палка любов до помилок.

Помилка означає одне - людина саме перебуває в процесі навчання.

Акуратність, олівець і "чотири клітинки"

Маленькій дитині - першокласнику - доводиться виконувати масу завдань. Половина яких за визначенням - не можуть бути метою навчання в першому класі. У них життєвий переворот, різкі зміни і криза. У них рівень розвитку не дозволяє виконувати всі вимоги першого класу ...

У цьому віці дітям потрібно давати чіткі, маленькі завдання, без додаткових відгалужень і підзавдань. Адже багатозадачність у 6-7-8 років не є віковою нормою.

Вони не в змозі довго утримувати увагу. І це норма. Вони відволікаються, втомлюються від смірності та починають чудити. Для них бігати коридорами на перервах - необхідність ...

Акуратні рядки, рівні літери, відступи, крапочки, палички - все це займає левову частину освітнього процесу в молодшій школі.

За неправильні відступи знижують бали, замість "молодець" пишуть "добре", осудливо дивляться, що теж нестерпно. При цьому відбувається головна біда: зміщуються акценти і ми "разом з водою вихлюпуємо дитину", а також її любов до школи та пізнання.

Що буде з дитиною, яку не змушують писати акуратно з першого уроку в школі, дозволяють використовувати олівець, хвалять за виправлення і не змушують пам'ятати про важливість 4 клітинок зліва і кількості рядків знизу? Чи зможе вона вижити в сучасному світі? Справитися з усіма проблемами буття без цих важливих знань?

Послухаємо думку людини, яка вирішила для себе цю складну дилему.

Руслана Радкевич: Мої діти ходили в школу в Німеччині, де такі вимоги - встановлений стандарт. Одне з сильних перших вражень в Німеччині: на осінніх канікулах якісь активісти волонтери зібрали дітей у дворі, влаштували з ними театр і запросили батьків на виставу в місцевий клуб. І от виходять на сцену діти. Хто в чому. Як ото в піску бавились, їм трохи штанці обтрусили і випустили на сцену. Хто з дітей пам'ятає текст, комусь підказують, хтось активний, хтось стидається - але всі щасливі і раді. Я одразу згадала наші вимуштрувані виступи в будинку культури північна корея стайл і подумала, що щось я в цій німецькій системі не розумію: де вишкіл? де урочистість? де нарядне вбрання? де хвальоний німецький орднунг?

Як тяжко травмована радянською школою, відмінниця і акуратистка, я так само, як і більшість, з одного боку вважала, що вимоги у нас дурацькі, але іншого в житті не бачила. Тому, коли дітьо приносить зі школи щось накарябане курка лапою, сильно хвилювалась і вважала, що треба зараз насісти і написати домашні завдання красиво і чисто. Дітьо пручалось і писало, як йому заманеться. І приносило зі школи гарну оцінку.

Я, як активна і ініціативна мамаша, ходила в школу розбиратись: як я можу від дитини щось вимагати, якщо в школі такі занижені вимоги? Що це за почєрк, чому дітьо пише олівцем, вже давно пора писати ручкою, що це за чьорканія, стирання і виправлення?

Вчителі дивились на мене, як на трошки хвору, лагідно посміхались і казали, що я даремно хвилююсь. Практика показала, і з другою дитиною також, що я дійсно даремно хвилювалась.

Так ось, що нас очікує в Україні. Якщо в Німеччині вчителі вже мали досвід такої релакс освіти, то в Україні майже всі без вийнятку вчителі іншого не бачили і не знають. Якщо в Німеччині я була одна така полохлива мамаша, то в Україні всі такі, які іншого не бачили і не уявляють. Тому навіть ті, хто радіють, будуть з часом дещо розчаровані. З одного боку буде потужна опозиція, з іншого - відсутність досвіду.

Але приблизно років через 15 все поступово устаканиться...

Чи буде так довго йти процес прийняття змін? Покаже час. У нашій країні зараз багато процесів прискорюються - вимога часу. Ну а ще - багато залежить від нас з вами, наскільки ми готові набувати досвіду, шукати нові шляхи реалізації, вчитися і вчити дітей.

Наскільки ми готові з одного боку брати на себе відповідальність, з іншого - довіряти дітям, приймаючи повагу до них як даність, основу взаємовідносин у будь-яких сферах і будь-яких школах. Давайте готуватися і допомагати.

Дякуємо Руслані Радкевич за дозвіл використовувати матеріали зі сторінки Faсebook і за ємні та аргументовані висновки.