Юлія Євсєєва — людина, для якої книги це не просто хобі чи професія. Це спосіб життя, спосіб виховання, спосіб залишатися людиною у світі повному хаосу. Книжкова блогерка, дружина видавця, мати двох дітей і голова наглядової ради благодійного фонду «Ранок Україна» — Юлія поєднує ці ролі з рідкісною органічністю. Але найголовніше: вона щиро вірить, що читання може змінити світ. І доводить це не словами, а діями.
У цьому інтерв'ю ми говоримо про те, як змінилося дитяче читання за останні роки, чому художня література розвиває емпатію, і як книжки стають мостами між культурами, поколіннями і людьми.
Читання з дитинства: як народжується любов до книжок
Юліє, ви книжкова блогерка, інфлюенсерка, дружина видавця, мати. Але коли саме почалася ваша любов до книжок?
Знаєте, я не пам'ятаю моменту, коли я не читала. Це як дихання, коли ти просто робиш це, і навіть не замислюєшся. У моєму дитинстві не було такого різноманіття книжок, як зараз. У нас були бібліотеки, обмежений вибір у магазинах, обміни книжками між друзями. Але саме ця обмеженість, як не парадоксально, робила кожну книжку особливою. Ти читав те, що потрапляло до рук, і цінував це.
Пам'ятаю, як бабуся читала мені перед сном. Таке враження, що це були не просто казки, бо тоді час просто зупинявся. А вона ще читала з такою інтонацією, з такою любов'ю, що я засинала не просто з історією, а з відчуттям захищеності, що я в безпеці. Це мені дуже відклалось у пам’яті. Пізніше, коли я навчилася читати сама, це стало моїм способом втекти від реальності, але водночас — зрозуміти її. Книжки вчили мене бачити світ через очі інших людей. І це, мабуть, найцінніше, що може дати читання.
А зараз, коли ви самі мама, як змінився ваш погляд на дитяче читання?
Кардинально. Коли я стала мамою, я зрозуміла, що читання це не лише передача інформації. А це найважливіший спосіб побудувати зв'язок з дитиною. Коли ти читаєш своїй дитині, ти не просто розповідаєш історію. Ти ділишся емоціями і своїм розумінням світу. І дитина вбирає це все, як губка.
Пам'ятаю, як читала своєму синові, коли йому було три роки. Ми сиділи на підлозі, він притулявся до мене, і я читала йому про Ведмедика Паддінгтона. Він не завжди розумів усі слова, але він відчував атмосферу. І знаєте, що найцікавіше? Через роки він згадує не сюжет, а відчуття. Він каже: «Мамо, пам'ятаєш, як ти читала мені про ведмедика, і було так тепло?» От це і є магія читання. Воно залишається не як текст, а як досвід.
Вибір книжок: сьогодні vs вчора
Ви згадали, що у вашому дитинстві вибір книжок був обмежений. А зараз діти мають доступ до тисяч книжок. Це добре чи погано?
Це і добре, і складно одночасно. З одного боку, зараз дитина може знайти книжку на будь-яку тему, яка її цікавить. Це неймовірна свобода. Дослідження показують, що коли діти бачать себе у книжках, тобто от своє етнічне походження, свою культуру, свої особливості — вони більше читають і краще розуміють прочитане. Це називається «representation matters», або репрезентація має значення.
Але водночас, це виклик для батьків. Бо коли вибір безмежний, важко зорієнтуватися. Я постійно отримую запитання від батьків: «Юліє, що читати моїй дитині?» І я розумію їхню розгубленість. Тому я намагаюся у своєму блозі не просто рекомендувати книжки, а пояснювати, чому саме ця книжка важлива. Який досвід вона дає. Які питання ставить.
Тобто ви вважаєте, що батьки мають бути кураторами дитячого читання?
Абсолютно. Батьки є головними кураторами читацького досвіду дитини. Але «куратор» не означає «контролер». Це означає «той, хто надихає». Ти не можеш примусити дитину полюбити читання. Але ти можеш створити середовище, де читання це норма. Де книжки доступні, де читають усі, де про книжки говорять за вечерею.
У нашій родині читання — ритуал. Кожного вечора ми читаємо з дітьми. Іноді це п'ять хвилин, іноді півгодини. Але це дуже затишний час, коли телефони відкладені, телевізор вимкнений, і ми разом занурюємося в історію. І знаєте, що найцікавіше? Діти самі починають просити читати.
Емпатія і читання: наукові докази
Ви часто говорите про емпатію. Чому саме цю тему ви вважаєте настільки важливою?
Бо емпатії критично не вистачає у сучасному світі. Емпатія — вміння відчути те, що відчуває інша людина. Це вміння поставити себе на місце іншого. І це не вроджена риса, а навичка, яку можна розвивати. А найкращий спосіб розвивати емпатію — читати художню літературу.
Є дослідження 2025 року, опубліковане у журналі Motivation and Emotion, яке показало, що підлітки, які читають художню літературу, краще розуміють емоції інших людей і демонструють більше просоціальної поведінки. Вони вміють поглянути на ситуацію з різних перспектив. Чому? Бо коли ти читаєш роман, ти буквально живеш життям героя. Ти бачиш світ його очима. Ти відчуваєш його емоції. І цей досвід переноситься у реальне життя.
Є ще одне дуже цікаве дослідження з університету Рочестера. Вони провели метааналіз 14 досліджень і дійшли висновку: порівняно з читанням нон-фікшну або взагалі відсутністю читання, читання художньої літератури призводить до статистично значущого покращення соціально-когнітивних здібностей. Простіше кажучи, читання робить нас добрішими і більш чуйними людьми.
А чому саме художня література, а не, скажімо, нон-фікшн?
Тому що художня література працює інакше. Коли ти читаєш нон-фікшн, ти отримуєш інформацію. Факти, дані, аргументи. Це важливо, але це не чіпає твої емоції так глибоко. А от коли ти читаєш роман, ти емоційно транспортуєшся у світ героя і стаєш частиною історії.
Є таке поняття — «emotional transportation», емоційне транспортування. Це коли ти настільки занурюєшся в історію, що забуваєш про реальність. І саме в цей момент відбувається магія, бо ти починаєш відчувати те, що відчуває герой. І його страхи, і радощі, і навіть втрати. І ці направду емоції змінюють тебе.
Дослідження також показує, що це працює особливо добре з літературною прозою, де персонажі складні, неоднозначні, де немає простих відповідей. Бо тоді ти змушений доповнювати прогалини своєю уявою, вгадувати мотиви героїв. І цей процес тренує твою емпатію.
Читання з дітьми: практичний досвід
Повернімося до вашого материнського досвіду. Що ви читаєте зі своїми дітьми зараз?
У нас з дітьми дуже різні смаки, і це чудово! З молодшим сином зараз читаємо «Безпеку для зайченят, дівчаток і хлопченят» Юлії Каспарової, він у захваті від їхніх яскравих ілюстрованих історій. Але без жартів, це видання, яке має бути в кожній родині, бо це жива розмова з дитиною про те, як берегти себе в різних ситуаціях.
А старші доньки самі обирають — одна захопилася глибокою трилогією «Макова війна», а інша зараз читає дуже популярну у буктоці «Новоанглійську балетну школу».
Але найголовніше — ми обговорюємо прочитане. Це не просто «прочитали і все». Ми говоримо про те, що відчули герої, чому вони так вчинили, що б ми зробили на їхньому місці. І ось тут напевно народжується емпатія.
Ви згадували різноманітність у дитячих книжках. Чи важливо це для ваших дітей?
Дуже важливо! Дослідження показує, що книжки це і дзеркала, і вікна одночасно. Дзеркала — коли дитина бачить себе у книжці. Своє місто, свою культуру, свої традиції. Це дає відчуття валідації: «Я існую, моя історія важлива». А вікна в тому випадку, коли дитина бачить інші світи, інші культури, інші способи життя. Це розширює її світогляд і вчить прийняття.
До речі, дослідження з Університету Вісконсіна показало, що діти, які мають доступ до різноманітних книжок, де є герої різних етнічностей, з різними фізичними можливостями, з різних сімейних конфігурацій краще взаємодіють з однолітками, виявляють більше толерантності і менше демонструють стереотипне мислення.
Для мене як для матері це критично важливо. Я хочу, щоб мої діти виростали з розумінням, що світ різноманітний. Що немає «правильної» сім'ї чи «правильної» зовнішності. Що кожна людина унікальна і цінна. І книжки, справді, є найкращим способом це донести.
Благодійність: від читання до дії
Ви також голова наглядової ради благодійного фонду «Ранок Україна». Як пов'язані ваша любов до книжок і благодійна діяльність?
Для мене це нерозривно пов'язано. Коли ти читаєш, ти розвиваєш емпатію, а коли у тебе є емпатія, ти не можеш стояти осторонь. Ти бачиш біль іншої людини і хочеш допомогти. Це не героїзм, це ж проста людяність і небайдужість.
Благодійний фонд «Ранок Україна» працює з нашими захисниками, дітьми, які потребують підтримки. Ми даруємо їм книжки, проводимо читацькі зустрічі, створюємо бібліотеки там, де їх знищила війна.
Один з найважливіших наших проєктів для мене — підтримка дітей захисників Азову. Також ми реалізовуємо ініціативу «Ранок з Ранком» — даруємо моменти радості та надії через книжки. Активно підтримуємо бібліотеки по всій Україні, особливо у деокупованих регіонах, де книжкові фонди були частково чи повністю знищені. Чому саме книжки? Та бо книжка зараз це надія. Це можливість втекти від жахів війни у світ, де є добро, справедливість, краса.
Це потужні ініціативи. Але як ви особисто залишаєтеся емпатичною у світі, де щодня — трагедії і втрати?
Чесно? Це справді буває важко. Емпатія це не лише дар, це ще й тягар. Коли ти відчуваєш чужий біль, ти ж не можеш просто «вимкнути» його. Але я навчилася балансувати. Я читаю, багато читаю. І не лише про війну чи трагедії. Я читаю про надію, про стійкість, про людяність. Це дає мені сили.
І я також усвідомлюю, що емпатія без дії — це порожні слова. Можна співчувати, але якщо ти не робиш нічого, щоб змінити ситуацію, для мене це не емпатія, це жалість. А жалість нікому не потрібна. Потрібна конкретна допомога. І для мене книжки — це інструмент допомоги. Ми даруємо книжки дітям не для галочки. Ми даруємо їм можливість залишатися дітьми навіть під час війни. Можливість мріяти, сміятися, вірити у добро.
Інфлюенсерство з сенсом
Вас часто називають книжковою інфлюенсеркою. Як ви ставитеся до цього терміну?
(Сміється) Знаєте, спочатку мені це слово здавалося дивним. «Інфлюенсер» асоціюється з рекламою блисків для губ і фітнес-чаями. Але потім я зрозуміла: якщо у мене є аудиторія, якщо люди мене слухають, то чому б не використати це для чогось важливого? Для популяризації читання, для підтримки українських авторів, для того, щоб говорити про книжки, які змінюють.
Мій блог — не просто рекомендації. Це розмови про те, як книжки впливають на наше життя. Про те, як вони формують наші цінності. Про те, як вони роблять нас більш людяними. І якщо хтось після моїх постів піде у книгарню, купить українську книжку, прочитає її своїй дитині — я щиро вважатиму свою місію виконаною.
Які книжки ви б порекомендували батькам прямо зараз?
Знаєте, я не дам вам списку «топ-10 книжок, які змінять вашу дитину». Бо це не так працює. Кожна дитина унікальна, і те, що захопить одну, іншу залишить байдужою.
Замість того щоб шукати «правильну» книжку в інтернеті чи за чиїмись порадами, зробіть інакше: візьміть дитину за руку і йдіть разом до книгарні чи бібліотеки. Дайте їй час. Нехай вона торкається книжок, гортає, дивиться на обкладинки. Нехай обирає сама, навіть якщо це буде не те, що ви б обрали.
Бо найкраща книжка не та, яку хтось назвав «корисною» чи «важливою», а та, яку дитина сама захотіла прочитати. І ваша роль у цьому не нав'язати смак, а допомогти їй відкрити свій власний.
Підсумки: чому читання це не розкіш, а необхідність
Юліє, якби ви могли звернутися до батьків з одним посилом, що б це було?
Читайте з дітьми. Навіть якщо у вас лише 10 хвилин на день і ви втомлені, навіть якщо здається, що дитина не слухає. Повірте, вона слухає і запам'ятовує. Можливо, не слова, але відчуття, що ви поруч і ділите з нею світ історій. І це відчуття залишиться з нею назавжди.
За час материнства я зрозуміла для себе, що читання з дітьми це як садити дерево. Ти не побачиш плодів завтра. Можливо, навіть не через рік. Але одного дня твоя дитина зупиниться біля бездомного песика, чи захистить когось у класі, чи просто зрозуміє, що хтось поруч сумує і подасть руку. І це буде твоє дерево! Те, що ти посадив тими вечорами з книжкою.
Ми живемо у складні часи. Війна забрала у багатьох дітей дитинство. Але книжка може повернути їм хоча б частинку магії, хоча б на мить. І якщо кожен з нас подарує комусь цю мить — уявіть, який світ ми створимо.
