Разом з видавництвом Ранок ми підготували добірку нових книжок для дітей різного віку, що говорять про важливе.
«Пасіка Україна та інші казки з війни», Дара Корній
Які часи, такі й казки. У своїй новій книжці відома українська письменниця Дара Корній вплела у казки реалії повномасштабної війни. Де поряд зі звичайними людьми землю сміливо захищають тварини, духи природи та навіть міфічні істоти. Всі вони допомагають боротися зі злом. Тут і привид Києва, і бабай з Чорнобаївки, і Рудий лис і навіть глиняний півник.
Легенди минулого переплітаються із сьогоденням, щоб створити нові добрі історії про незламний український дух. Коли всі герої пліч-о-пліч відстоюють своє майбутнє, надихаючи сміливістю, відданістю, мудрістю і стійкістю.
«— Як ти, Півнику? — заскрипіла дверцятами шафка.
— Тримаюся. І ти тримайся, шафко. Бачиш, усі стіни попадали і не тільки нашої кухні, а й усього міста. Вони попадали, а ми ні. Може, то ми з тобою тримаємо нашу стіну, а не вона нас? Тому ми мусимо триматися. Хтось мусить тримати цей світ і стіни цього міста. Щоб до нього знову вернулося життя», — цитата з книги «Пасіка Україна».
«Нам не потрібна війна», Мар'яна Горянська
Нам не потрібна війна, щоб виявляти турботу. Нам не потрібна війна, щоб поважати одне одного. Нам не потрібна війна, щоб бути щасливими.
Ця книга — про події, емоції та відчуття, соціально помітні речі та особи, через які ми говоримо до себе та світу: нам не потрібна війна, щоб бути сміливими та відважними. Щоб по-особливому ставитися до себе, інших людей, тварин, подій.
Книгу покликали до життя наша безмежна любов до свого народу і захоплення українцями та українками. Вона розповідає дітям про цінності, що були, є і будуть основою людяності за будь-яких обставин. Прямо зараз роблять свій важливий внесок у прийдешню спільну перемогу, тому читачі неодмінно впізнають себе або своїх близьких у деяких ситуаціях.
Нам не потрібна війна — літопис подій першого півріччя війни. Це був певною мірою особливий час, тригер, розлом у житті кожного з нас. Через цей розлом ми стали іншими, і ця книга дуже добре закарбувала те, якими ми були на початку війни. Це книга для родинного читання, яка славить звитягу нашого народу і стверджує: нам не потрібна війна, щоб бути справжніми людьми.
«Зеро», Юлія Ілюха
«Я – Зеро». Перше речення повісті.
Потужна історія про дівчинку Лілю, яка мешкає з мамою в селі на Донеччині, в сірій зоні. Така собі різдвяна повість, де на диво годі й сподіватися.
Зеро Лілю називає/обзиває Бісектриса – вчителька алгебри: «Ти нуль без палички, зеро», – повідомляє Бісектриса, «Я зеро», – погоджується Ліля», — цитата з книжки.
На долю Лілі випало немало трагедій і проблем. Взяти хіба те, що вона у своєму місті аутсайдерка за фактом народження. Не маючи дому ніде, не почуваючи себе собою та не маючи й натяку на нормальне щасливе життя. Це міг бути твір про різдвяне диво, от тільки живуть герої на хуторі в сірій зоні, де диво буде, якщо тебе не розріже навпіл міна на твоєму ж городі. За такого життя вимоги до різдвяного дива не надто високі. Адже «у цьому екстремально поганому світі навіть норма буде правити за справжнісіньке диво».
Так, розповідь могла б бути типовою історією переродження та успіху, якби не кілька особливих деталей. Насправді Лілю звати не Лілею, і «сірою» її складно назвати. Коли ти інакша, злитися з оточенням не вийде.
«Чернігів-2022. Війна цивільними очима» , Олена Грицюк
Чернігів був одним із перших українських міст, який окупували в лютому 2022 року. Але він вистояв. Оточений, голодний, вимерзлий, попалений і пощерблений російськими снарядами, Чернігів вистояв. І продовжує стояти попри постійні атаки. Місто-герой війни зализує відкриті рани зруйнованих домівок, розлучених сімей, розпорошених громад. Загиблих рідних. А чернігівці готові розповідати світові, як це було.
Олену Грицюк, авторку книги та чернігівську архітекторку, війна застала вдома, у розпал звичних справ і спроб улаштувати особисте життя. Намагаючись уберегти близьких, якось організувати воєнний побут і допомогти людям довкола, вона фіксує все, що відбувається з нею в блокадному місті, у нотатках, дописах і повідомленнях.
Це майже щоденник, особиста хроніка.
Олена просто й щиро розповідає свою історію та історії людей довкола неї. Історії страшні і світлі, про відчай і про вибір, про побут і мистецтво міста у вогні.
