Книга вийшла у 1954 році, але в сучасному світі здобуває все більше цінності. Дитині може бути важко знайти свій голос у світі, який намагається його заглушити. Але це дуже важливо, щоб побудувати здорові стосунки з іншими і з собою. Проте для дітей це не так просто, тому завдання батьків — навчити їх заявляти про себе, відстоювати свої кордони та брати на себе відповідальність.
Усі люди можуть почуватися самотніми, та для дітей їхнє оточення — це все, а думка колективу — вирішальна. Вони все сприймають набагато гостріше, ближче до серця, тому на будь-які коментарі чи образи реагують різко. Дуже багато дітей думають, що їх ніхто не розуміє. Важливо показувати, що батьки завжди поруч, коли вони цього потребують.
Книга «Хортон чує хтосів!» Доктора Сьюза (видавництво #книголав) якраз розповідає про здобуття голосу тими, кого не видно й не чути — маленькі створіння хтосі, які живуть на конюшинці та які настільки крихітні, що інші тварини їх просто не бачать. Але ж вони існують, живуть, мріють, радіють і сумують, так само, як і всі інші. Чому ж їх не помічають?
Діти можуть почуватися покинутими й самотніми через багато причин. Через те, що вони не мають друзів, не можуть знайти спільну мову з однолітками, або коли ті їх ігнорують чи не приймають у компанію. Якщо вони відчувають, що дуже відрізняються, що інші кращі за них. Коли їм приділяють мало уваги або у сім'ї народжується друга дитина й вони відчувають менше турботи. Через низьку самооцінку, невміння виражати й розуміти власні емоції можуть почуватися зайвими й непотрібними.
Але правильно заявляти про себе надзвичайно важливо. Неможливо навчитися керувати емоціями, якщо їх не розпізнавати. Неможливо встановлювати особисті кордони, якщо не розуміти, де вони мають проходити. Неможливо навчитися ухвалювати рішення, якщо все життя за них це робили інші. Не вийде «гучно заявляти про себе», якщо не мати власного голосу.
У книзі хтосів ніхто не помічає. Саме тому їм потрібно знайти свій голос. Але тут — у буквальному сенсі. Герої збираються на площі, кричать, б'ють по різних предметах, щоб бути почутими.
«Всі кричали зі страху, хтось горлав ще й із труб:
Ми всі тут! Ми всі тут! Ми всі тут! Ми всі тут!»
«Я тут, я є, я важливий, я потрібний, мене цінують, люблять і приймають таким, яким я є» — попри маленький розмір хтосі довели своє право на існування. Вони гідні та важливі. Їхнім єдиним другом, який вірив, що хтосі дійсно живуть на конюшинці, був Хортон — великий слон, який пообіцяв їх захищати. Діти дуже потребують батьківської фігури, з якою почуваються не тільки у безпеці, а ще й видимими, потрібними, важливими.
Тоді вони будуть впевненішими, коли треба заявляти про себе: якщо справа доходить до особистих кордонів, безпеки, коли треба захистити себе, власні ідеї, взяти участь, проявити ініціативу, взяти відповідальність, попросити про допомогу чи заявити про незручності й потреби.
Щоб дитина почала «гучно заявляти про себе», вона має почуватися в безпеці, насамперед вдома. Бути впевненою, що її не засудять, а навпаки, підтримають, допоможуть самовиразитися, втілити мрії. Не критикуйте ідеї, не знецінюйте емоції, ставтеся з розумінням, не сваріть за помилки. Важливо вміти слухати та дозволяти висловлюватися. І головне — давайте простір. Хай дитина сама обирає собі одяг, зачіску, колір волосся, іграшки й гобі, хай сама робить хатні справи, миє посуд чи перевертає млинці, навіть якщо виходить неідеально. Бо важливо — не заглушити, а допомогти розправити крила й впевнено стояти на ногах самостійно.
Навіть дорослі бояться зайвий раз заявити про себе й «гучно говорити» через нав'язані стереотипи, очікування й правила. Діти ж роблять усе з пристрастю. Головне — не відбити в них бажання експериментувати, шукати й пробувати себе в різних ролях. Тоді вони впевнено скажуть: «Ми тут!».
