Найближчими днями Президент України має підписати Закон «Про повну загальну середню освіту». Це той документ, який допоможе забезпечити якість як державних, так і приватних шкіл. Окрім цього, 6 березня, відбулася презентація проєкту державного стандарту базової середньої освіти, який змінить навчальні програми в 5-9 класах та за яким будуть складати тести ЗНО дев’ятикласники 2027 року.

Чому важливо орієнтуватися в питаннях Закону «Про повну загальну середню освіту»?

Попередній закон був рамковий, він малював загальну картину, а Закон «Про повну загальну середню освіту» більш експертний, для вузького користування, у той самий час він потрібен для того, аби дати відповіді на конкретні запитання. Крім того, Закон «Про повну загальну середню освіту» мав би гарантувати тяглість у впровадженні освітньої реформи шкільництва незалежно від того, хто стане міністром освіти України.

Загальні положення Закону «Про повну загальну середню освіту»: якість і рівність

Закон можна вважати Законом якості, бо чітко виписані положення про якість на рівні особистості учня (розвиток індивідуальної траєкторії), на рівні вчителя (педагогічна інтернатура, сертифікація вчителів), на рівні школи (внутрішня система забезпечення якості, академічна доброчесність), на рівні держави – через зовнішню систему забезпечення якості (інституційний аудит та громадська акредитація)  і на рівні освітньої системи в цілому (закріплено участь України в дослідницьких програмах, які відстежують якість навчальних досягнень учнів, такі як PISA, TIMSS, PIRLS тощо).

Закон нарешті демонструє візію держави, якою має бути профільна старша школа. Закон «Про освіту» подав зміни у структурі шкільництва, запровадивши 12-річку (початкова школа – гімназії – ліцеї). Закон «Про повну загальну середню освіту» дає конкретику: з 2024 року трансформується система старшої школи, ліцеї будуть створюватись тільки тоді, коли на паралелі буде 4 десятих класи, щоб забезпечити учням справжній, а не імітований вибір профілю. Коли у школі 1 клас, такого вибору немає.

«Позитивно, що повноваження про заснування ліцею закріплено на рівень області (де більше фінансування) або на рівні міст із понад 50 000 населення, тоді є шанс, що профільна школа запрацює та матиме серйозну матеріальну базу, – розповідає Мирослава Товкало, керівниця освітніх програм КМДШ, член робочої групи зі створення Державного стандарту базової освіти та робочої групи з розроблення Закону України «Про загальну середню освіту». – Вибору предметів у старшій школі вимагають усі. Однак зрозуміло, що тут ще є інший, непопулярний бік медалі – зниження ступеню школи, де був один десятий клас й оптимізація мережі шкіл. Попри це, вважаю такий крок потрібним для якості нашої школи».

Для посилення матеріальної бази профільних ліцеїв заплановано трансформацію санаторних шкіл-інтернатів, власне на їх базі мали б виникнути ліцеї із пансіонами. У них гарна база, гуртожитки, куди можуть приїздити діти з найближчих містечок та сіл.

Якщо ж говорити про рівність, то тут кілька важливих норм. По-перше, за школою закріплено територію обслуговування, що дозволяє зафіксувати норму про заборону конкурсів до початкової школи державної і комунальної власності, до речі, до базової теж (щоправда, з певними нюансами). Дитина має право ходити до школи, найближчої до свого місця проживання. По-друге, у Законі чітко прописано, що не можна дискримінувати дитину через те, що батьки не надали благодійної допомоги школі. У Законі прописані норми, пов’язані з впровадженням інклюзивної освіти (норми про асистентів учнів, індивідуальний навчальний план та індивідуальну програму розвитку учня).

«До речі, усе це – компоненти того, що називають індивідуальною освітньою траєкторією учня, – каже Мирослава. – Як на мене, це чудовий зразок поєднання рівності і якості. Норма про індивідуальну освітню траєкторію застосовується не тільки до дітей з особливими освітніми потребами, а до всіх учнів. Кожен учень і кожна учениця має право на окреслення цілей навчання (так формується відповідальність) і рух до цих цілей своєю траєкторією: через вибір предметів, форм навчання, особистісно орієнтованих методів, одержання індивідуальних консультацій».

З поданого вище переліку для державних та й для приватних шкіл складно забезпечити вибір предметів для всіх учнів, хіба у профільному ліцеї (10-11(12) кл.).

«Допрофільна підготовка в КМДШ у 5-9 класах реалізується власне на рівні вибору студій (своєрідних уроків-гуртків наукового, мистецького, спортивного спрямування) відповідно до схильностей учнів. Ми почали трансформацію старшої школи – перебудовуємо її структуру так, щоб забезпечити вибір і посилити відповідальність учнів. З наступного навчального року організовуємо факультети, пари замість уроків, будемо навчатися в малих групах відповідно до потреб учнів, пропонуємо на вибір профорієнтаційні курси, які допоможуть дітям самореалізуватись. У переліку наших профорієнтаційних курсів будуть ті, які потрібні людям різних професій і розвиватимуть ключові компетентності молоді (проєктний менеджмент, підприємництво тощо). Одним словом, ми боремося за своїх учнів. Бо хочемо, щоб вони залишалися у стінах нашої школи, а не йшли до репетиторів», – розповідає Мирослава.

Homeschooling, як новий тренд в освіті, теж закріплений у Законі як одна з форм навчання, що забезпечує індивідуальну траєкторію учня. Механізми взаємодії з такими учнями прописані законодавчо. Школа, освітня система здійснює певну опіку над такими учнями, але право обирати homeschooling залишається за батьками та дитиною. І те, що це зроблено, дуже позитивно.

«Однак, якби мене запитали, наскільки я підтримую таку ідею батьків, то особисто я була би дуже обережна. Звичайно, мусять бути вагомі причини, чому дитина навчається вдома, але часто рішення про домашнє навчання не має під собою такого підґрунтя. На жаль, це явище набуває щораз більшої популярності, -– ділиться думками Мирослава Товкало. – Я, як фахівець з освітньої політики, можу стверджувати, що якість навчання учнів вища там, де дитина працює в колективі, серед інших дітей. Якщо говорити про норвезькі та шведські дослідження, то там ідеться про те, що 16-20 осіб – це оптимальна кількість учнів у класі, коли дитина розвиває і т. зв. «тверді вміння (тобто предметні), і м’які компетентності. І гурток на 45 хвилин тієї потреби у співпраці не задовольняє. Особливо це актуально для 5-9 класів, коли дитина особливо прагне бути серед своїх однолітків».

Звідси нова норма про наповнюваність класів в українських школах: п. 2 ст. 12 Закону про наповнюваність класів початкової школи -– не більше 24 учнів; не більше 30 учнів – для базової чи профільної середньої освіти. Навіть якщо передбачено, що ця норма набере чинності у 2024 році, навряд чи державна система освіти (а точніше органи місцевого самоврядування) впораються з цим викликом. Однак фіксація цього – уже позитивна річ, що може стати поштовхом до появи приватних закладів початкової освіти, які мали б допомогти заповнити цю лакуну, і, що важливо, до підтримки приватних закладів з боку органів місцевого самоврядування.

Оцінювання навчальних досягнень

Нарешті «узаконено» формувальне оцінювання, яке до цього згадувалося винятково в методичних рекомендаціях. Це вербальне словесне оцінювання, яке допомагає вчителеві та батькам відстежувати поступ дитини.

«Це дуже ефективна форма оцінювання, яка ґрунтується не на порівнянні учнів між собою, не на конкуренції, не на стресові, а на мотивації дитини. Кожну дитину порівнюють із нею ж самою, як вона зросла за певний проміжок часу. У КМДШ формувальне оцінювання працює майже від початку. Цим оцінюванням ми можемо оцінювати і hаrd skills, і soft skills, – розповідає Мирослава Товкало, – Для прикладу, вчитель разом з учнем / ученицею спільно окреслюють цілі навчання щодо конкретних умінь, спостерігає за дитиною, разом із дитиною формує поступ, відстежує його і постійно спілкується з дитиною та батьками, надалі надаючи зворотний зв’язок. Через такий діалог, таку інтерактивність дитина розуміє, як вона розвивається, куди їй рухатись далі, а вчитель розуміє, які методи йому треба змінити, щоб достосуватися до освітніх потреб кожної дитини».

За новою нормою Закону кожна школа має право розробити та впровадити свою систему оцінювання.

«Це ще одна річ, яка розробляється в КМДШ на рівні пілотування – із наступного навчального року ми будемо впроваджувати свою систему оцінювання. У Законі стверджується, що кожна державна / приватна школа може це робити, але наприкінці навчального року зобов’язана перевести ці оцінки у дванадцятибальну систему. Ми, наприклад, працюємо над розробленням модульної системи оцінювання, аби вмотивувати учнів працювати не тільки на уроці, але й поза ним: робити навчальні проєкти, бути активним у громадському житті», – ділиться досвідом Мирослава.

Автономія школи

Закон «Про повну загальну середню освіту» посилює автономію школи, при чому на чотирьох рівнях: організаційному, фінансовому, кадровому та академічному.

Щоправда, школи не поспішають користати з академічної автономії, бо це вимагає великих зусиль від учителів і створення їм можливостей з боку адміністрації для розробки програм, їхньої апробації. І це не лише в Україні. У Польщі, напр., близько 5% учителів створюють свої програми. Але, зазвичай, школи із власними програмами демонструють вищу якість, бо програма «заточена» під їхніх учнів. Щоправда, і ризики тут є. Типові чи модельні навчальні програми – це шкільні підручники, авторські програми – це постійна робота вчителя над конструюванням навчальних матеріалів. Тільки креативні вчителі готові йти на таке. КМДШ – креативна школа, яка має досвід створення навчальних програм, щоправда, йде шляхом із найменшим опором і робить це на основі типової освітньої програми, щоб заощадити час на ліцензуванні.

Контроль якості

У новому Законі окреслено елементи зовнішньої і внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Наприклад, щодо внутрішньої системи, то конкретизовано види порушень академічної доброчесності (бо в типовій школі нам скажуть, що все гаразд, у нас жодних порушень) і хто мав би реагувати на це, які санкції передбачено. Щодо зовнішньої, то запропоновано механізми інституційного аудиту, який має проводитися раз на 10 років у школі.

«Дуже добре, що інституційний аудит не став монопольною формою контролю з боку держави. Запропоновано альтернативу – громадську акредитацію. Керівник закладу освіти може ініціювати її, а відповідна громадська організація здійснити аналогічні функції (за тими ж чи схожими інструментами оцінювання), але, можливо, менш стресово. Громадська акредитація дійсна п'ять років. Уважаю цю норму дуже прогресивною, яка мала би працювати на якість освіти», – говорить Мирослава. – Щоправда, тут більше запитань, ніж відповідей. Як стати тією громадською організацією? – одне із запитань, на яке поки що немає конкретної відповіді».

Кадрові питання

За новим законодавством директор приватної школи не мусить мати педагогічної освіти, що розв'язує руки приватним школам, які можуть брати на ці посади успішних управлінців, а не лише вчителів.

Так само не є критично обов’язковою педагогічна освіта для вчителів. Завдяки нормі про педагогічну інтернатуру, вчитель, який приходить на роботу до школи, матиме підтримку з боку наставника, такого ж учителя, але з досвідом і напрацюваннями. За таку діяльність наставник одержуватиме доплату (20%), а молодий вчитель зможе увійти у професію, опанувати методику викладання предмета, зрозуміти особливості шкільної культури тощо. На зміну методичним кабінетам мають прийти центри професійного розвитку, що теж мали б допомагати вчителям розвивати професійні компетентності (на сьогодні багато методистів виконують невластиві їм функції зі збору й обробки статистики тощо).

«Лібералізація норм щодо обов’язкової педагогічної освіти пов’язана з тим, щоб підсилити ті сфери української освіти, де сьогодні найслабші молоді педагоги (це математична та природнича галузі). Є позитивна світова практика, наприклад, Сингапуру, де кваліфіковані інженери, які мають досвід роботи в престижних компаніях, ідуть у школи навчати учнів математики, інженерії, робототехніки, – підсумовує Мирослава. – У нас зараз випускники математичної та природничих спеціальностей йдуть в IT-сферу. Але, можливо, за якийсь час вони не проти будуть прийти до навчального закладу на кілька годин, щоб попрацювати з учнями. І такі спеціалісти були б безцінними для школи через свій досвід та прагнення дати його учням, незалежно від того, чи є в них педагогічна освіта чи немає. Зрештою, проєкт Teach for Ukraine теж продемонстрував, як учні люблять таких неординарних вчителів, і щобільше, яких результатів домагаються і одні, і інші (щоправда, щоб не порушувати норм попереднього закону, їм таки рекомендували навчання в педуніверситетах). Для мене особисто покликання важить більше, ніж диплом».

Фото: надано