Зрозуміло, що в такій ситуації тебе охоплює багато емоцій: обурення, паніка, почуття несправедливості та моторошна образа за своє чадо. Що тут говорити? Ситуація дуже неприємна. І головні питання: як і чим допомогти своєму школяреві? Адже проблема не в батьківській поведінці. Це проблема особистого характеру. Твоя дитина вчиться будувати стосунки з людьми. І отримує негативний досвід.

Першою батьківською реакцією може бути бажання самостійно розібратися з кривдниками свого чада (наприклад, суворо поговорити). Але на дітей з класу батьки їхніх однокласників не мають практично ніякого впливу. Авторитетом може бути класний керівник. А може і не бути. У шкільному класі зазвичай вже сформована своя ієрархія порядків. Тому школа може стати для твоєї дитини в певному сенсі «школою виживання».

Як же захистити дитину від агресії однолітків?

1. Для початку варто заспокоїтися. Твоє занепокоєння зрозуміле, але не дитині. Малюк може для себе вирішити, що дуже засмутив батьків своєю звісткою, почувши, наприклад, як ти бурхливо обговорюєш цю тему в сімейному колі. І, взагалі, це може призвести до того, що чадо перестане говорити з тобою на подібні теми. Або ж може відчути певну неповноцінність (спочатку отримавши дозу критики від ровесників, а далі - почувши обурення батьків, наприклад, якщо ти скажеш: «А чому ти не дав здачі?»). Пам'ятай, що діти дуже чутливі до оцінки їхньої поведінки, а особливо якщо їхні вчинки оцінюють близькі люди.

Читай також:Батьки-вертольоти: у чому небезпека їхнього виховання?

2. Дуже важливо перейнятися співпереживанням, адже твоя дитина пережила стрес. Свою думку й емоції ти можеш висловити подрузі, чоловікові, мамі, але не у присутності чада. Йому дуже потрібна твоя підтримка, щоб не відчувати себе самотнім у цій проблемі. Поговори з ним спокійним тоном, розпитай все уважно і словесно підтримай: «Ми обов'язково щось придумаємо», «Ти впораєшся з цим», «У тебе вистачає друзів у класі, але ти компанійський хлопчик (або дівчинка), ця ситуація скоро забудеться» .

3. Далі варто об'єктивно оцінити: чим ти можеш реально допомогти. Тут не завадить допомога фахівців: дитячого психолога, сімейного психотерапевта, педагога зі стажем роботи. Головне зрозуміти: що проблема не в дитині. Всі діти рано чи пізно стикаються з агресією однолітків. Це певна життєва перешкода. Звичайно, деякі якості твого школяра теж можуть провокувати агресивну поведінку однокласників. Це може бути проблема заниженої самооцінки, неконтактності дитини, проблема невміння вибудовувати особисті кордони або дозвіл їх порушувати ... Варіантів багато. Тут важливо допомогти чаду подолати ці труднощі, а не вирішити проблему замість нього.

Читай також: Дитина не слухається: як навчитися з нею домовлятися? Відповідає психолог

Багато психотерапевтів працюють перш за все з батьками, щоб через зміну батьківських методів виховання можна було допомогти дитині. Також ти можеш дуже багато чому навчитися у досвідченого педагога і надалі бути для своєї дитини не тільки дбайливою мамою, а і свого роду наставником, який підкаже, як бути в різних життєвих ситуаціях. Подумай над цим. І повір, це цілком можна вирішити.

4. Також варто зауважити, що профілактикою таких проблем є елементарна увага до соціального життя чада. Будь пильною до того, яку позицію займає твоя дитина у школі: чи є у неї друзі? Чи поважають її думку однолітки? Як вона поводиться у незручних ситуаціях? Як переносить тимчасові невдачі? Адже дитина йде до школи не тільки для отримання знань. Вона здобуває там важливий соціальний досвід. Якщо ти бачиш, що твоєму школяру не вистачає якихось якостей або навичок для успішного спілкування в колективі, допоможи йому їх розвинути в собі. Зараз вистачає сімейних і дитячих психологічних центрів, де фахівці працюють над такими проблемами. Створюй сприятливі умови для розвитку особистості свого чада і багато проблем зникнуть самі собою.

Читай також: Вчені розповіли, як психологічні травми в дитинстві впливають на тривалість життя

Ну а наостанок хотілося б сказати, що вберегти дитину від різних видів агресії практично неможливо. Чим доросліший школяр, тим більше часу він проводить без батьків. Мама і тато не можуть постійно бути поруч. А ось збудувати довірчі відносини з дитиною можуть. І саме через таке довірче спілкування ти зможеш завжди бути з дитиною в найважчі періоди її життя. Бути її другом, наставником і просто активним слухачем, коли іншої допомоги і не потрібно.

Автор: Лисенко Вікторія,
психолог-практик

Ви можете поставили свої запитання Вікторії Лисенко за ел. адресою: victoria_psiholog@ukr.net

Фото: shutterstock.com