Про те, чому малюк може «застрягати» на етапі лепету, які маркери справді важливі і коли варто звертатися до спеціаліста, говоримо з дитячим неврологом Медичного центру Берсенева Владиславою Кулик.
Багато батьків хвилюються, коли їхній малюк говорить менше за однолітків. Безумовно, не варто залишати цей момент без уваги, але й засмучуватися заздалегідь, не проконсультувавшись зі спеціалістом, також не потрібно. Проте, варто знати про «червоні прапорці» - коли дійсно потрібно звернутись до фахівців.
Дитина не говорить - коли потрібно насторожитися
Усі діти різні – це правда. Але є речі, які мають бути в розвитку мовлення і комунікації. Якщо їх немає, це ще не вирок, але важливий сигнал для батьків – придивіться уважніше. Це як інформаційна панель у машині: якщо вогник блимає червоним, це не означає, що є несправності, але перевірити обов’язково треба.
Що має бути у певному віці? І це зовсім не про «повинен знати 20 слів у 18 місяців». Це про те, як дитина спілкується зі світом. Орієнтири розвитку виглядають так:
6-9 місяців
- реагує на мамин голос, повертає голову, шукає поглядом,
- пожвавлюється, коли з ним розмовляють,
- лепече, пробує різні звуки.
1 рік
- розуміє прості прохання: «дай», «йди», «де тато?»,
- використовує вказівний жест,
- є хоча б спроби усвідомлених звуків/слів («мама», «дай», «бі-бі»).
1.5 року
- виконує прості інструкції: «принеси м’яч», «поклади кубик»,
- використовує кілька слів і/або стійкі звукокомплекси,
- показує знайомі предмети на картинці.
2 роки
- добре розуміє мову,
- використовує прості слова і починає складати короткі фрази,
- активно дивиться в очі, привертає дорослого, «кличе» у гру.
Якщо дитина трохи не вписується в ці рамки, але є прогрес, живий інтерес до людей, спроби спілкуватися – це привід спостерігати, а не панікувати. Але якщо відсутні ключові елементи комунікації, то це вже ті самі червоні прапорці.
Особливо варто поговорити про вказівний жест: це майже магічна річ у розвитку дитини. Коли малюк у півтора року впевнено показує пальцем: «Дивись, літачок летить!», він демонструє не лише інтерес до світу, а й уміння ділити увагу з іншою людиною.
Якщо ж у 12-15 місяців дитина не показує пальцем на цікаві предмети, не тягне дорослого до об’єкта, який її цікавить, не використовує жест, щоб «попросити» чи «показати», – це важливий сигнал. Бо мовлення розвивається на основі спільної уваги та бажання ділитися досвідом. Якщо жесту немає, мозку складніше перейти від внутрішнього інтересу до зовнішнього спілкування.
- Ще один важливий маркер – розуміння зверненої до дитини мови. Малюк може говорити мало, але якщо він розуміє прохання, реагує на своє ім’я, «зчитує» інтонацію (розуміє, коли його хвалять, сварять, кличуть грати) – це хороший фундамент. Тоді ми часто маємо справу із затримкою саме мовленнєвого вираження, а не з глобальнішими порушеннями розвитку.
- Тривожний сигнал, якщо: у 1 рік дитина не реагує на ім’я, у 1.5 року не розуміє простих інструкцій, у 2 роки здається «глухою» до слів, але чудово реагує на шелест упаковки улюбленого печива чи звук мультика.
У таких випадках перш за все важливо виключити проблеми зі слухом, а також оцінити загальний розвиток. Інколи батьки вважають, що відсутність реакції на звернення – це проблема виховання чи уваги: «Він просто не слухає, коли до нього звертаєшся», «Він такий неуважний…» Але при перевірці виявляється, що дитина справді погано чує слова.
Нехарактерна поведінка і відсутність комунікації також мають значення. Мовлення – це не лише слова, це бажання бути з іншими людьми.
Читай також: Затримка мовлення у дитини: коли варто просто почекати
Варто насторожитися і негайно звернутися до лікаря, якщо:
- малюк уникає погляду,
- не тягнеться на руки,
- не посміхається у відповідь,
- не реагує, коли мама йде/приходить,
- надає перевагу грі наодинці і не намагається залучити дорослого,
- використовує руку дорослого як «інструмент» (бере за кисть і мовчки підносить до предмета), але не дивиться при цьому в очі.
Такі особливості поведінки самі по собі не ставлять діагноз, але це ті самі сигнали, про які дитячий невролог обов’язково запитає на прийомі. Бо іноді проблема не лише в мовленні, а в тому, як розвивається соціалізація й емоційний контакт.
Продовження у наступній статті.
