Про те, що саме могло спричинити затримку мовлення і як допомогти малюку заговорити розповіла дитячий невролог Медичного центру Берсенева Владислава Кулик.
Визначити, можливі причини мовчання малечі дуже важливо – від цього може залежати підхід до виправлення ситуації.
Перинатальні фактори
Період вагітності та пологів – тонке налаштування всієї нервової системи. На розвиток мовлення дитини могли вплинути: тяжка вагітність, гіпоксія плода, ускладнені або тривалі пологи, дуже низька або, навпаки, дуже висока вага при народженні, недоношеність.
Це не означає, що кожна недоношена дитина обов’язково погано говоритиме. Але означає, що мозку могло знадобитися більше часу для дозрівання, і такі діти входять до групи ризику щодо затримки мовлення та загалом нейророзвитку. Для невролога і батьків це як важлива позначка: потрібно уважніше спостерігати, не чекати до п’яти років, поки само мине.
Слух і його роль
Інколи батьки дивуються: «Як слух пов’язаний із мовленням, він же чує мультики?» Але мовлення – це не просто наслідок сприйняття звуку, а дуже тонка акустична структура. Дитині потрібно не лише чути гучний шум, а й розрізняти: тиху мову, подібні звуки («п» і «б», «т» і «д»), інтонацію.
Будь-яке зниження слуху – постійне або часте (наприклад, через постійні отити) — може призвести до того, що дитина просто не накопичує достатнього мовленнєвого досвіду. Слова для неї ніби звучать крізь товсту стіну. Тому при затримці мовлення один із перших кроків – обстеження слуху у сурдолога або ЛОР-лікаря. І це не формальність, а важливий етап діагностики.
Недостатнє мовленнєве середовище
Мовленнєвий розвиток – це діалог. Навіть якщо дитина поки відповідає лише поглядом, жестом чи лепетом. Що заважає мовленню? Телевізор, який працює «фоном» цілий день, гаджети, що замінюють живе спілкування, дорослі, які роблять усе швидко й мовчки, не проговорюючи свої дії. Для мозку дитини живий діалог із мамою важливіший за будь-які розвиваючі мультики. Коли з дитиною мало розмовляють, не дають їй часу «відповісти», не чекають її спроб – мовлення розвивається повільніше. Це як намагатися навчитися плавати, дивлячись відео, але жодного разу не ввійшов ні в басейн, ні в море.
Іноді варто не купувати «розвиваючі картки», а просто частіше називати те, що відбувається тут і зараз, коментувати свої дії, звертати увагу на дитину, коли вона щось показує чи лепече.
Неврологічні причини
Іноді затримка мовлення – це верхівка айсберга, за якою приховані особливості дозрівання кори головного мозку, мінімальна мозкова дисфункція, наслідки перенесених у ранньому віці інсультів, травм, інфекцій, розлади аутистичного спектра, генетичні особливості.
Тут роль дитячого невролога особливо важлива: потрібно не просто говорити про затримку мовлення, а встановити, чи є вона самостійною, чи частиною більш загального нейророзвиткового стану, і, за потреби, залучити інших спеціалістів (логопеда, психолога, психіатра, генетика тощо).
Двомовне середовище та його особливості
Часто, особливо в наш час, від батьків можна почути: «Може, він не говорить, бо в нас у сім’ї дві мови?» Важливо зрозуміти кілька моментів. Сам по собі білінгвізм не псує мозок і не «ламає» мовлення, але він справді може сповільнити початок мовлення, бо дитина вчиться одразу двом системам. Важливо, щоб кожна мова була пов’язана з живим спілкуванням, а не лише з мультиками.
У двомовних сім’ях малюк може довше мовчати, змішувати слова з різних мов в одному реченні, використовувати менше слів у кожній мові, ніж ровесники з одною. Але це допустимо, якщо дитина розуміє мову обох батьків, має вказівний жест, шукає спілкування, дивиться в очі, намагається щось «розповісти» по-своєму.
Якщо ж на тлі білінгвізму немає ні жестів, ні спроб спілкуватися, ні розуміння мови – тоді проблема не в кількості мов, а в тому, що мозку складно впоратися із самою задачою комунікації. І це вже зона компетенції невролога та суміжних спеціалістів.
Читай також: Затримка мовлення у дитини: коли варто просто почекати
Як допомогти дитині заговорити
Перше, що мають зробити батьки, – показати дитину неврологу, який визначить і підкаже правильний алгоритм дій та порядок обстежень, якщо вони необхідні. Але батькам не слід розслаблятися, адже гарна новина полягає в тому, що ви можете зробити неймовірно багато і без спеціальних методик.
- Створюйте насичене, але спокійне мовленнєве середовище. Дитина вчиться говорити не тоді, коли їй читають енциклопедії, а коли чує живу мовленнєву мелодію, спрямовану на неї. Коментуйте те, що відбувається тут і зараз: «Ми миємо ручки», «Ось машинка поїхала, бачиш?», «Ти хочеш кашку?»
- Говоріть короткими, ясними фразами. Мозку малюка легше засвоювати структури з 2-3 слів. Повторюйте: іноді дитині потрібно почути слово десятки разів, перш ніж воно закріпиться всередині.
- Уповільнюйтесь. Сучасні батьки говорять швидко, роблять швидко, перемикаються швидко. А дитині потрібно час, щоб обробити інформацію.
- Стимулюйте жести: вони запускають мовлення. Допоможіть дитині ручками «говорити» «дай», «пока-пока», «не можна» (головою) тощо.
- Використовуйте ігри, які розвивають імітацію. Грайте в прості ігри: у звуки тварин («му», «няв», «ав-ав»), «ку-ку» (чудова гра для розвитку спільної уваги).
- Зменште фоновий шум удома. Мозок дитини не може одночасно слухати екран і вчитися у мами. Якщо хочете, щоб дитина говорила, створіть дім, де голоси людей звучать голосніше за гаджети.
- Не замінюйте слова вгадуванням бажань. Якщо мама миттєво розуміє будь-яке бажання по погляду, то у дитини немає мотивації використовувати жести та звуки. Іноді варто зробити вигляд, що ви не зрозуміли: «Що ти хочеш – коника чи машинку?»
Читай також: Чому він мовчить? Затримка мовлення у дитини: червоні прапорці
І пам’ятайте: головне правило – радість спілкування. Мовлення розвивається не під тиском, а від задоволення. Малюк говорить не тому, що повинен, а тому, що хоче бути з вами, ділитися емоціями, бачити вашу відповідну реакцію. Мовлення розвивається там, де є теплий зв’язок і потреба в живому й доброму спілкуванні.
