Персонаж із виряченими очима, блідою шкірою та зловісною посмішкою, відомий як Момо, наводить страх на інтернет-користувачів по всьому світу. Саме він став обличчям цієї нової «самовбивчої розваги».
Лялькоподібна істота, немов вірус, проникає на мобільні телефони та інші пристрої через WhatsApp. У поліції США є всі підстави вважати, що на днях жертвою додатку стала 12-річна дівчинка.
Читати також: Конфлікти підлітка з однолітками: втрутитися або спостерігати
Але моторошний Момо ніколи не збирався наводити жах у мережі. Картинка, створена японським художником Мідорі Хаяши, не була пов'язана з вірусною грою.
Незважаючи на те, що Момо створений як об'єкт мистецтва, він став джерелом переживань для багатьох батьків у всьому світі.
За даними підрозділу з розслідування комп'ютерних злочинів у мексиканському штаті Табаско, гра з'явилася у групі в соцмережах, де учасникам було запропоновано спілкуватися з невідомим користувачем. Зараз гра Момо поширена в Мексиці, Аргентині, США, Франції, Німеччині, Росії, Україні ....
Як допомогти дитині сказати «ні»?
Іноді дитині буває складно протистояти друзям, які грають у цю гру. Які поради дати сину або дочці? Є 4 важливих фрази:
- Скажи «ні» з упевненістю. Будь наполегливим. Це твій вибір, і тобі не потрібно робити щось, що змушує тебе відчувати страх, біль або образу.
- Поважай вибір друзів, але і вони повинні поважати твій. Це справжня дружба.
- Проведи час із друзями, які не грають у цю гру. Ти побачиш інший світ!
- Потрібні впевненість і мужність, щоб сказати «ні» своїм друзям. Якщо тобі важко це зробити, тобі можуть допомогти батьки або психолог.
Фахівці з кібербезпеки впевнені, що нова гра - не більше ніж нова форма «приманки», яка використовується злочинцями для крадіжки даних і вимагань у людей у мережі Інтернет. У будь-якому випадку, будь уважною і обережною, звертай увагу на те, що дивиться і з ким переписується твоя дитина у Мережі!
Читай також: Чи можна розміщувати фото дитини в Інтернеті?
Психолог і мама Інна Михайлова опинилася ц такій ситуації, і вирішила поділитися своїм досвідом з молодими батьками.
«Буквально кілька днів тому мій середній син Гнат, якому 10 років, зайшов до кухні переляканим і розгубленим. Мамо, в кімнаті хтось є! Переживши власну розгубленість і переляк, вдалося поговорити про причини.
Я: Що це таке Момо, як ти думаєш?
Г: Це дівчинка з восьмого, дев'ятого класу. Вона лякає своєю посмішкою і голосом.
Я: Звідки вона взялася. Де ти її вперше побачив?
Г: Стрім на ютубі.
Я: Чому ти захотів подивитися стрім?
Г: Стало цікаво, що це таке. Я злякався.
Я: Що тебе найбільше тебе налякало?
Г: Одне відео: там хтось постукав у двері і здалося, що хтось стукає у мої двері. Але вона ж із Японії. Як вона може мені зашкодити?
Я: Як ти перестав боятися? Що допомогло?
Г: Навіть якщо вона існувала раніше, чому вона раніше нічого мені не зробила? Я так собі кажу, і мені не страшно. А потім, ми ж перевірили квартиру - все чисто)
Від того, як ви відреагуєте в найперший момент знайомства дитини з Момо, залежить її подальший емоційний стан і психологічне благополуччя.
Найстрашніше, коли ось тільки-тільки зіткнувся зі страшною картинкою або відео. Оскільки не сформувалося ще пояснення побаченому і немає усвідомлення того, що зі мною відбувається. Чому я зблід, у мене тремтять руки, серце наче зараз вистрибне з грудей, кудись зникли слова. Приблизно такий спектр може переживати дитина в перші хвилини після перегляду. Якщо ви уважні батьки, то обов'язково помітите зміни в поведінці, мовленні. Щось трапилося і про це дуже важливо поговорити якомога раніше.
Варто:
- Мовчати і разом плакати. Довго і уважно слухати. Допомагати знаходити відповідні слова. Чим більше дитина вам розповість про страхи, про переживання, тим краще. Ставте запитання спокійним, турботливим, щирим тоном. Попросіть розповісти, як малюк відчуває себе, сфокусуйтеся на тілесних проявах: «Я бачу ти весь тремтиш? Так, я не можу це припинити силою. Давай я тебе міцно обійму - це точно допомагає». Не поспішайте зі своїми трактуваннями. Завдання - просто бути поруч, залишаючись чутливою і підтримуючою.
- Важливо створити максимальну безпеку. Нагадайте дитині, що ви - найголовніша в будинку, у вас все під контролем, ви знаєте, де знаходиться кожна шкарпетка, і не дозволите комусь заглядати вам у вікна. Звучить пафосно, але працює. Дитині стає легше, коли вона розуміє, що вона разом із мамою/татом, у якої/ якого все під контролем.
- Необхідно пояснити дитині, що з нею відбувається, що це за ролик, чому так вийшло і що краще зробити, щоб не було страшно. Для кожного віку буде різний підхід. Чим менша дитина, тим більше вона потребує готового рішення дорослого, який про все знає і якому можна вірити. Зі старшими дітьми варто обговорювати, домовлятися, зважаючи на їхнє розуміння ситуації, створюючи картинку події разом.
- Після того, як побачене буде проговорено і ви відчуєте, що гострий період «Перше враження» пройшов, запропонуйте зробити разом щось звичне. Добре працює будь-яке сортування, складання і упорядкування (наприклад, зібрати вежу або розкласти конструктор за кольорами).
- Якщо дитина готова, подивіться разом страшне відео. Прокручуючи ролик, робіть паузи, закривайте і відкривайте вікно браузера, завітайте до служби підтримки. Покажіть дитині - ви керуєте відеороликом. А не він вами! Це можливо тільки після того, як потрясіння пройшло і дитина сформувала з вашою допомогою пояснення події.
- Поділіться своїми страхами. У кожного в дитинстві були страшні історії та ночі, наповнені жахом. Як ви справлялися?
- Дозвольте бути біля вас дитині стільки, скільки вона захоче сама.
- Проведіть спільний огляд квартири. Нехай дитина сама перевірить вікна, двері, штори.
- Спостерігайте, запитуйте, слухайте і в наступні дні. Поки не відчуєте відсутність інтересу до теми і роздратування до ваших запитань).
Не варто:
- Розпалювати інтерес до персонажу і власною реакцією, в тому числі: «Який жах! Зараз погуглю, скільки дітей вже загинуло!» Обтяжувати розмову зітханнями і охами, драматизувати: «Я так і знала, що ж тепер буде!»
- Ні в якому разі не карати дитину за те, що вона подивилася, і не звинувачувати.
- Знецінювати причину страху дитини і жартувати. «Та ну подивися на неї, ну як цього або цю на курячих лапках можна бояться? Ти серйозно? Так це дурниця все - маркетингові стратегії».
- Ігнорувати емоційний стан дитини і підміняти реальність: «Тобі здалося, все нормально! Що за маячню взагалі ти собі придумав (-мала)? »
- Провокувати, лякати ще більше і підливати масло у вогонь. «Ну йди, йди, відкрий вікно - там тебе чекає твоя Момо. Ну що там твоя жахлива подружка - йде з тобою снідати?»
- Раціоналізувати і мудрувати, коли дитина ще дуже перелякана. У ситуації стресу будь-які спроби «достукатися до розуму» марні. Насамперед, необхідно заспокоїти дитину, а потім вже думати. «Послухай, з точки зору банальної ерудиції, феномен Момо емпірично не підтверджений і статистично не підтверджений».
- Забувати про свої страшилки: ляльку Чаккі, Повсталих із Пекла і безсонні ночі після переглянутих фільмів жахів.
- Брехати і робити вигляд, що ви спокійні, коли ви переживаєте жах. Уникати власного безсилля і власних страхів.
- Не звертатися до дитячого психолога, коли бачите і відчуваєте, що ситуація погіршується.
- Не звертатися до психолога для дорослих, коли ви стикаєтеся із власним безсиллям, страхом, злістю у спробі впоратися з ситуацією ».
Інна Михайлова
Психолог і мама
Фото: shutterstock.com
