Впрочем, самым ярким в реформе образования, судя по активностям в соцсетях, мы все считаем изменения в системе оценивания. Ведь,чтобы мы ни говорили, как ни старались бы уходить от оценочности в общении детьми и друг другом, она все еще очень важный фактор жизни современного человека.
Оценки для ученика - это источник радостей и стресса, повод ссор с родителями и их, родителей, гордости... Оценки помогают управлять учебным процессом, а иногда заводят его совсем не в то русло.
Проблема еще в том, что в наших школах (а потом и в самых разных сферах жизни) зачастую оценивается весь человек (ребенок) там, где должна идти речь об отметке за его конкретную деятельность в конкретном месте.
Читать также: Революционные изменения в системе оценивания в младшей школе
Желание снизить оценочность и давление уровня успешности, реализованного в знаках и цифрах в дневнике и табеле, - важный шаг в оптимизации обучения и улучшения уровня осознанного познания.
Многие современные продвинутые родители и учителя это понимают. Многие - еще нет.
Конец августа, а в воздухе витает сопротивление и недоумение.
Мы попытаемся развеять часть из них цитатами Русланы Радчук - украинской мамы, которая сейчас живет в Германии и имеет возможность сравнивать, как те или иные нормы, принятые нашим МОН, работают в немецких школах.
Реформа по пунктам
Ошибки
В нынешней младшей школе нельзя снижать оценку за аккуратное исправление ошибок с помощью резинки или зачеркивания.
Я уверена, что невозможно усвоить новые знания без ошибок. Процесс нахождения ошибки и исправление ее - один из способов приобретения знаний, очень значимый. Наказание за исправление и за саму ошибку (а плохая оценка - это наказание, как ни крути) - способно уничтожить любые зачатки к познанию и к самой школе.
Мало того, страх сделать ошибку мешает нам и во взрослой жизни.
Руслана Радкевич: "Вчителька якась в дискусії мені каже, що помилки - це сигнал вчительці, що учню треба більше уваги. Я вважаю, що помилки, це просто помилки.... Бо перше, що робить будь-яка пересічна людина, яка не має досвіду, коли за береться за щось нове - це помилку. Помилка - це норма в процесі навчання
От візьмем приклад, коли я вчила в школі англійську. Помилка - це ужас і катастрофа. Я взагалі рота не відкривала, аби не зробити помилку. Я правдами і неправдами дотягла без помилок до кінця школи і випустилась зі школі з нульовими знаннями, п'ятіркою і переконанням, що я мовний дибіл.
Читать также: 11 советов родителям первоклассника от психолога Светланы Ройз
Потім я почала вчити німецьку з німецькою вчителькою. Я робила одні помилки. Жодного речення не казала без помилки, жодного тесту не написала без помилок. Я просто жила цими помилками, які не парили ні мене, ні мою вчительку. Врешті решт у мене доволі пристойна німецька і палка любов до помилок.
Помилка означає одне - людина саме перебуває в процесі навчання.
Аккуратность, карандаш и "четыре клеточки"
Маленькому ребенку - первокласснику - приходится удерживать во внимании массу задач. Половина которых по определению - не могут быть целью обучения в первом классе. У них жизненные переворот, резкие изменения и кризис. У них уровень развития не позволяет выполнять все требования первого класса...
В этом возрасте детям нужно давать четкие, маленькие задания, без дополнительных ответвлений и подзаданий. Ведь многозадачность в 6-7-8 лет не является возрастной нормой.
Они не в состоянии долго удерживать внимание, оно постоянно скачет. И это норма. Они отвлекаются, устают от смирности и начинают чудить. Для них бегать по коридорам на переменках - необходимаяость...
Аккуратные строчки, ровные буквы, отступы, точечки, палочки - все это занимает львиную часть образовательного процесса в младшей школе.
За неправильные отступления снижают баллы, вместо "молодець" пишут "добре", осуждающе смотрят на нерадивых, что тоже невыносимо. А ведь при этом происходит главная беда: смещаются акценты и мы "вместе с водой выплескиваем ребенка", а также его любовь к школе и познанию.
Что будет с ребенком, которого не заставляют писать аккуратно с первого урока в школе, позволяют использовать карандаш, хвалят за исправления и не заставляют помнить о важности 4 клеточек слева и количестве строчек снизу? Сможет ли он выжить в современном мире? Справиться со всеми проблемами бытия без этих важных знаний?
Послушаем мнение человека, который разрешил для себя эту сложную дилемму.
Руслана Радкевич: Мої діти ходили в школу в Німеччині, де такі вимоги - встановлений стандарт. Одне з сильних перших вражень в Німеччині: на осінніх канікулах якісь активісти волонтери зібрали дітей у дворі, влаштували з ними театр і запросили батьків на виставу в місцевий клуб. І от виходять на сцену діти. Хто в чому. Як ото в піску бавились, їм трохи штанці обтрусили і випустили на сцену. Хто з дітей пам'ятає текст, комусь підказують, хтось активний, хтось стидається - але всі щасливі і раді. Я одразу згадала наші вимуштрувані виступи в будинку культури північна корея стайл і подумала, що щось я в цій німецькій системі не розумію: де вишкіл? де урочистість? де нарядне вбрання? де хвальоний німецький орднунг?
Читать также: Синдром отличника: в чем польза, а в чем вред?
Як тяжко травмована радянською школою, відмінниця і акуратистка, я так само, як і більшість, з одного боку вважала, що вимоги у нас дурацькі, але іншого в житті не бачила. Тому, коли дітьо приносить зі школи щось накарябане курка лапою, сильно хвилювалась і вважала, що треба зараз насісти і написати домашні завдання красиво і чисто. Дітьо пручалось і писало, як йому заманеться. І приносило зі школи гарну оцінку.
Я, як активна і ініціативна мамаша, ходила в школу розбиратись: як я можу від дитини щось вимагати, якщо в школі такі занижені вимоги? Що це за почєрк, чому дітьо пише олівцем, вже давно пора писати ручкою, що це за чьорканія, стирання і виправлення?
Вчителі дивились на мене, як на трошки хвору, лагідно посміхались і казали, що я даремно хвилююсь. Практика показала, і з другою дитиною також, що я дійсно даремно хвилювалась.
Так ось, що нас очікує в Україні. Якщо в Німеччині вчителі вже мали досвід такої релакс освіти, то в Україні майже всі без вийнятку вчителі іншого не бачили і не знають. Якщо в Німеччині я була одна така полохлива мамаша, то в Україні всі такі, які іншого не бачили і не уявляють. Тому навіть ті, хто радіють, будуть з часом дещо розчаровані. З одного боку буде потужна опозиція, з іншого - відсутність досвіду.
Але приблизно років через 15 все поступово устаканиться...
Будет ли так долго идти процесс принятия таких изменений? Покажет время. В нашей стране сейчас многие процессы убыстряются - требование времени. Ну а еще - многое ведь зависит от нас с вами, насколько мы готовы приобретать опыт, искать новые пути реализации, учиться и учить детей.
Насколько мы готовы с одной стороны брать на себя ответственность, с другой - доверять детям, принимая уважение к ним как данность, основу взаимоотношений в любых сферах и любых школах. Давайте готовиться и помогать.
Благодарим
Руслану Радкевич за разрешение использовать материалы со страницы Faсebook и за емкие и аргументированные выводы.
