Мова йде як про жорстоке поводження з дітьми з боку батьків або родичів дітей, так і таке, що відбувається в основному від організованих угруповань. Це відображення реальності, яку багато хто з нас не помічає і яку ми повинні знати, щоб зрозуміти світ, в якому ми живемо.
Наприклад, у 2018 році ГО «Ла Страда-Україна» за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та у співпраці з Міністерством освіти і науки України провела серію опитувань щодо розповсюдженості конфліктів в учнівському середовищі та можливих шляхів їх подолання. В опитуванні взяли участь учні та учениці з 60 закладів освіти з Донецької та Луганської областей. За результатами анкетування встановлено: 37% респондентів відповіли, що конфлікти призвели до бійок або ж тілесних ушкоджень, 52,5% учнів та учениць зазначили, що конфлікти призводили до образ та принижень, 30,5% - до цькування когось з учнів/учениць. Покарати винуватця або винуватицю конфлікту самостійно готові 11% опитаних. Зрозуміти, наскільки респонденти готові ідентифікувати наслідки через конфліктну ситуацію, можна через аналіз відповідей опитаних стосовно ознак, до яких саме наслідків може призвести конфлікт. Відтак, 64,7% вказують, що конфліктна ситуація може призвести до агресії, 44,7% що така, ситуація призведе до насильства, яке може відбуватись систематично, 56,1% вказують, що через конфліктну ситуацію буде руйнування стосунків.
Міжнародна правова база
Діти, за певним виключенням, мають ті ж права, що і дорослі. Однак, деякі права мають особливе значення для них – вони відображають потреби дітей у спеціальному захисті та увазі, виявляють їхню вразливість та різницю між дитячим і дорослим життям. Для того, щоб підкреслити це, інтереси дитини у всіх видах діяльності ставляться вище інтересів дорослих та держави. Міжнародні документи у сфері забезпечення реалізації прав дитини гарантують захист усіх прав дітей, базуючись на основоположному принципі найкращих інтересів дитини.
Міжнародне законодавство щодо захисту прав дитини:
- Женевська декларація прав дитини, 1924 р.
- Декларація прав дитини, 1959 р.
- Конвенція ООН про права дитини, 1989 р.
- Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, 1990 р.
- Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини, щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, 2000 р.
- Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, ратифікований Україною у 2004 р.
- Конвенція МОП № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, ратифікована Україною у 2000 р.
- Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р.
- Європейська соціальна хартія, переглянута у 1996 р.
- Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність, CEД № 185, 2001 р.
- Конвенція Ради Європи про протидію торгівлі людьми, СЕД № 197, 2005 р.
- Конвенція Ради Європи про захист дітей від експлуатації і знущань сексуального характеру, СЕД № 201, 2007 р. (Лансаротська конвенція)
1989 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини. Конвенція базується на ідеї розуміння місця дітей у суспільстві не як майбутніх дорослих, а як рівноправних учасників суспільного життя, звичайно, з урахуванням того, що «дитина потребує спеціальної охорони та піклування...». Конвенція визначає громадянські права (на життя і розвиток, на отримання громадянства, свобода від фізичного та психічного насильства та ін.), соціальні (на охорону здоров’я, на освіту та ін.), культурні (наприклад, право на дозвілля). Старшим дітям Конвенція надає і політичні права (наприклад, право на об’єднання). Натомість у Конвенції майже відсутня увага питанням економічних прав дитини, адже пріоритетом визнано освіту – дитина повинна вчитись, а не працювати.
Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція)
Сексуальна експлуатація та сексуальне насильство вважаються одними із найгірших форм насильства стосовно дітей. Згідно зі статистичними даними приблизно п’ята дитина в Європі стає жертвою тієї чи іншої форми сексуального насильства; у чотирьох із п’яти випадків такого насильства кривдником дитини є особа, яку ця дитина знає. Сексуальне насильство стосовно дітей може набувати різних форм, зокрема таких:
сексуальне насильство в сім’ї або у колі довіри, сексуальна експлуатація (проституція або створення матеріалів, що зображують сексуальне насильство), сексуальне насильство через мережу Інтернет та сексуальне насильство з боку однолітків.
Лансаротська конвенція – це перший регіональний договір, спеціально присвячений захисту дітей від сексуального насильства. Документ, який був ухвалений у 2007 році в Іспанії на острові Лансароте, набув чинності у 2010 році та був підписаний усіма державами-членами Ради Європи. Злочини, що охоплюються Лансаротською конвенцією, є мінімальним консенсусом. Заохочується встановлення більш високих стандартів у межах національної нормативно-правової бази певної держави. Такий вид гармонізації має безліч переваг у боротьбі зі злочинами проти дітей на національному та міжнародному рівнях, зокрема:
- зниження ризику того, що правопорушники можуть вирішити вчиняти злочинні дії в державі-учасниці, в якій діють більш м’які закони;
- покращення порівнюваності даних на національному та регіональному рівнях;
- сприяння міжнародному співробітництву.
Згідно з Лансаротською конвенцією держави зобов’язанні запропонувати заходи протидії сексуальному насильству стосовно дітей в межах підходу чотирьох «P» (Prevention, Protection, Prosecution and Promotion): запобігання, захист, кримінальне переслідування та зміцнення національної і міжнародної співпраці.
Документ “Стратегія Ради Європи з прав дитини (2016-2021)”
Рада Європи захищає і сприяє дотриманню прав людини, які включають в себе права дитини. Цей документ встановлює пріоритети Ради Європи в цій сфері на період 2016 - 2021 року.
Діти в державах-членах Ради Європи мають право користуватися всіма правами людини, гарантованими Європейською конвенцією з прав людини, Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про права дитини та іншими міжнародно-правовими актами з прав людини. До них відносяться цивільні, політичні, економічні, соціальні і культурні права. Ця Стратегія охоплює всі ці категорії прав людини і ставить завдання перед Радою Європи та країнами-членами зробити ці права реальністю для всіх дітей.
Наскрізна програма Ради Європи «Будуємо Європу для дітей та разом з дітьми» була розпочата у 2006-му році відповідно до мандату Третього саміту глав держав та урядів держав-членів Ради Європи (Варшава, 2005). Стратегія щодо прав дитини на 2012-2015 роки надає бачення ролі та діяльності Ради Європи у сфері забезпечення прав дитини з урахуванням прогресу, який був досягнутий упродовж двох попередніх циклів здійснення політики організації (останній цикл отримав назву «Стокгольмська стратегія»), а також з урахуванням потреб, що були окреслені урядами, та задач, що були визначені міжнародною спільнотою. Стратегія є результатом активних консультацій з представниками урядів, парламентаріями, ключовими міжнародними організаціями та представниками громадянського суспільства. Вона також базується на аналізі досліджень та консультацій з дітьми.
Протягом свого існування програма "Будуємо Європу для дітей і разом з дітьми” докладає зусиль для захисту і просування прав дитини в державах-членах Ради Європи. Серед інших, були досягнуті такі результати :
- Законодавчі та політичні зміни з метою покращення захисту прав дітей були здійснені за допомогою комплексного набору з двох обов'язкових і 18 необов'язкових стандартів з прав дитини, розроблених державами-членами і прийнятих Комітетом міністрів. Ці конвенції, рекомендації і керівні принципи сприяють впровадженню Конвенції ООН про права дитини на європейському рівні.
- База знань про прогрес і проблеми в імплементації прав дитини в рамках відповідних конвенцій Ради Європи була розширена за рахунок надійних даних, зібраних завдяки як мінімум вісім моніторингових та інших механізмів Ради Європи.
- Держави-члени отримали підтримку, на їх прохання, в забезпеченні прав дітей в ході більш ніж 160 заходів в 28 проектах щодо співпраці, реалізованих Радою Європи, а також через численні двосторонні заходи в рамках програми та бюджету Ради Європи. Понад 200 заходів з прав дітей за участю всіх 47 держав-членів були організовані в рамках попередньої Стратегії, з 2012 по 2015 рік.
- Наскрізні та гнучкі методи роботи з державами-членами були створені через Мережу національних координаторів з прав дитини, а в 2014 і 2015 роках, Комітет експертів щодо Стратегії Ради Європи з прав дитини.
- Думки дітей були з’ясовані і прийняті до уваги при розробці рекомендацій Комітету міністрів з прав дітей і комунікаційних інструментів, спрямованих на дітей.
- Були розроблені міцні партнерські відносини з іншими міжнародними організаціями та неурядовими організаціями і Раду Європи визначено ключовим ініціатором щодо прав дітей на європейському та міжнародному рівнях.
- Діти, батьки, фахівці і політики стали більш обізнані про права дитини за допомогою доступних інструментів, аудіовізуальних матеріалів та інноваційних кампаній, розроблених Радою Європи, таких, як кампанія «Один із п’яти» (ONE in FIVE) проти сексуального насильства по відношенню до дітей.
- Права дітей були наскрізними в організації, що сприяло тому, що 35 секторів та сфер політики Ради Європи долучилися до імплементації Стратегії з прав дитини 2012 – 2015.
Детальніше про протидію насильству над дітьми можна прочитати на сайті Ради Європи.
Зміст цієї публікації цілковито на відповідальності авторів й необов'язково відображає погляди Ради Європи.