В Україні щороку оперується більше 200 тис дітей. Абсолютна більшість із них – під наркозом. Звичайно, оперативне втручання є потужним стресом для пацієнта і природно він його боїться.

Якщо мова йде про дітей, то цей стрес посилюється ще й тим, що дитина лякається не стільки самої операції, скільки розлуки з батьками, боїться лікарів, апаратури, болючих маніпуляцій, медичного інструментарію тощо. Але це ще не все.

Не менший стрес переживають і батьки, коли в деяких випадках доводиться буквально відривати дитину від мами, щоб забрати її в операційну.

Читати також: Діти і наркоз: всі питання в одній статті. Відповідає відомий український анестезіолог

Власне тому, за 20-40 хв до операції пацієнту роблять так звану премедикацію, тобто введення медикаментів, які повинні заспокоїти дитину, зняти стрес перед майбутнім втручанням і дозволити безболісно розлучитися з рідними на потрібний час. Але не все так просто.

Бо для того, щоб провести премедикацію, дитину забирають в маніпуляційну і колють їй залежно від запланованої операції і стану дитини від 1-го до 4-х болючих уколів у сідниці. І те, що придумане для заспокоєння, перетворюється на той же стрес, плач і крик, аж доки медицина не почне діяти і таки не переможе дитячий організм. Зрештою, дитина засинає з плачем, а потім, вже після операції – з плачем і страхом прокидається.

Але це ще також не все. Велика частина болючих і стресових маніпуляцій в українських лікарнях проводиться взагалі без премедикації і знеболення, під так званим «крикаїном», після надійної фіксації (читайте, зв’язування, скручування, як хочете) пацієнта дитячого віку. Це стосується подекуди видалення аденоїдів, первинної хірургічної обробки рани в травмпунктах, інколи – ушивання ран, проведення фіброгастроскопії чи ректороманоскопії тощо.

У той самий час, як уже за західним кордоном України і далі для таких цілей існують медикаменти у формах сиропів та назальних спреїв.

Заходить медична сестра в палату до дитини перед оперативним втручанням і дає випити трошки сиропу з прекрасним фруктовим смаком і запахом. Або пшикає у ніс спрей так, як це роблять тоді, коли закладений ніс. Проходить 10-15 хв і дитина або засинає, або у неї піднімається настрій і зникає страх. Дитина легко робить мамі «па-па» і з прекрасним настроєм їде в операційну. Без крику, без істерики, без стресу для дитини і мами. Після операції часто просинається у піднесеному настрої. Це ж саме користують тоді, коли потрібно робити неприємні процедури. Це по-людськи, це гуманно, так має бути.

Практиці використання таких сиропів для дітей уже більше 30 років. Але не в нас. У нас про таке або не знають, або не дбають. А нащо? Москва ж сльозам не вірить, чи не так? Київ, очевидно, теж. Принаймні за 25 років незалежності в цьому напрямку не зроблено нічого. Хочеться сподіватися, що не за горами той час, коли Київ таки повірить дитячим сльозам і зможе подивитися на світ очима дитини, побачити те, що бачить вона і відчути те, що вона відчуває. Для цього не потрібно багато. Просто поставити себе на місце пацієнта. Так роблять всі бізнеса, хто хоче процвітати і розвиватися: ставлять себе на місце клієнта. Але ж так, про медицину кажуть, що це не бізнес.

Наш автор і консультант:

Павло Сілковський,

дитячий лікар-анестезіолог,
обласна дитяча лікарня.
м. Рівне

Фото: depositphotos.com