Якщо батьки хочуть, щоб їхня дитина була відкритою і щирою у спілкуванні з ними не лише в дитинстві, але й у дорослому віці, їм слід навчитися правильно її слухати. Оскільки можна слухати, але не чути головного; слухати та чути головне, але неправильно відреагувати чи взагалі відмахнутися від слів дитини, посилаючись на зайнятість. Зрештою дитина стане шукати того, хто зможе її правильно вислухати. І не відомо, хто стане цією людиною, та яку інформацію вкладе в її мозок натомість, який вплив справлятиме на неї.

Як правильно слухати дитину

Слухання – це психологічний компонент спілкування, але слухати правильно вміють далеко не всі. Правильне слухання передбачає: вірне розуміння слів і почуттів мовця, зосередження на обговорюваній проблемі, надання зворотного зв’язку.

Слухання буває пасивним, активним і емпатійним.

Пасивне слухання полягає у мінімальному втручанні в розповідь дитини. Якщо дитина хоче розповісти батькам про щось важливе для неї, вони повинні відкласти всі справи та повністю зосередитися на дитині. Слухати слід мовчки, не перебиваючи, не відволікаючись. Це спонукає дитину продовжувати монолог, розкриваючи свої думки та переживання. Батьки можуть тільки стимулювати дитину словами на кшталт:  «Так, я тебе розумію», «Що було далі?», «Що ти тоді подумав/ла?», «Що ти відчував/ла?», чи схвально кивати головою. Важливо підтримувати візуальний контакт, але без надмірно пильного погляду, який дитина може сприйняти не як уважність, а як настороженість або навіть ворожість по відношенню до себе.

Пасивне слухання використовується переважно на початку розмови з дитиною, коли вона хоче спершу сама виговоритися, а вже потім послухати батьків.

Читай також: Чому діти говорять неправду?

При пасивному, як і при активному, слуханні використовується паралельно емпатійне слухання. Слово «емпатія» означає здатність відчувати емоції іншої людини та співпереживати їх. Емпатійне слухання передбачає надання дитині емоційної підтримки та схвалення її, не залежно від того, що вона розповідає. Воно проявляється у: наявності доброзичливого погляду та виразу обличчя в цілому, ласкавої посмішки (якщо вона доречна, зважаючи на те, про що говорить дитина), відсутності  гнівливого сопіння і переляканих викриків, хватання за серце, насмішки зі слів дитини тощо.

Батьки повинні намагатися викликати позитивні емоції у дитини, віру в краще, впевненість у собі, абсолютно незалежно від того, про що розповіла дитина. Навіть, якщо вона повідомила «по-секрету», що разом із друзями забила палицею сусідського кота. Вона не просто так це зробила. Все в світі чимось зумовлене, все має свою причину. Цьому акту агресії щось передувало: агресивне ставлення до дитини зі сторони батьків; агресивне ставлення батьків одне до одного чи сильнішого по відношенню до слабшого в сім’ї; допуск батьками дитини до перегляду мультфільмів, фільмів, ігор агресивного змісту; органічне враження головного мозку в дитини, що провокує виникнення агресії та ін. І будь-яка негативна реакція батьків на слова дитини викличе в неї захисну реакцію, почуття невпевненості, настороженість.

Після того, як дитина виговорилася, вона хоче почути думку батьків. Настає час для активного слухання. Воно проявляється у:

• постановці уточнюючих запитань, якщо батькам було щось не зрозуміло;
• перефразуванні, яке показує дитині, що її слухали («Тобто, ти говориш, що ….», після чого йде фактично повтор репліки дитини, який дає можливість також уточнити деякі деталі сказаного нею).

З цими двома речами не варто перебільшити, щоб у дитини не виникло відчуття, що її неуважно слухали.

Читай також: Які права дітей найчастіше порушують батьки? Думка Людмили Петрановської

Кожному рекомендується аналізувати свої звички щодо слухання, щоб уникнути помилок. Наприклад: схильності до перебивання, відволікання, постановки занадто великої кількості запитань, що може наштовхнути дитину на думку, що її погано слухали, а також відняти в неї ініціативу в мовленні.

Якщо батьки правильно вислуховуватимуть дитину та правильно реагуватимуть на почуте, вона буде розповідати їм про все, що відбувається у її житті. Будучи в курсі всіх подій, батьки матимуть можливість своєчасно та оперативно відреагувати на можливі відхилення, «неправильності» в особистісному та соціальному розвитку дитини.

Наш автор і фахівець:

Оверченко Аліна, канд. психол. наук, практичний психолог

тел.: (099) 041 34 79