Сьогодні в рамках нашого проекту «Особливі мами особливих дітей» ми познайомимо тебе зі ще однією нашою героїнею - Тетяною Лисенко. У її доньки ДЦП і глухота. Вона залишилася один на один зі своєю малою ще в пологовому будинку, а чоловік ... А чоловік просто втік, злякавшись відповідальності.
- Тетяно, чим відрізняється день мами з дитиною з особливими потребами від дня звичайної сім'ї?
Мій день дуже насичений: дві роботи, постійна реабілітація дочки - це масажі, ЛФК, психічний розвиток, розвиток дрібної моторики, адаптація дитини до життя, соціалізація, робимо поробки, щось печемо, намагаємося малювати, дитину треба змушувати рухатися. Так, іноді самій нічого не хочеться, але є ТРЕБА ... Ще ми їздимо на реабілітацію в клініку в Трускавці, беремо рахунок і починається збір документів і пошук грошей (це тривалий процес).
- Що відповідаєте на запитання про тата? Підтримуєте з ним стосунки?
З приводу батька, який нас покинув, зрадив, коли дитина була в тяжкому стані в реанімації пологового будинку, питання давно закрите. А раніше відповідала: поїхав, полетів і приїжджати до нас не хоче. Ніякого спілкування з батьком давно немає і Бог йому суддя.
Читай також: Як домогтися навчання в інклюзивному класі для особливої дитини ? Розповість фахівець
- Як намагаєтеся компенсувати брак чоловічого спілкування для дитини?
Я дуже багато років була сама, і всі питання вирішувала сама. Я рятувала свою дитину. І тільки нещодавно все склалося так, що я не одна.
- На чию допомогу може розраховувати мама з особливою дитиною, а на чию, навпаки, покладатися не варто?
Розраховувала я завжди на себе, іноді просила друзів. Коли був живий мій батько, просила його про допомогу. Зверталася до можновладців за матеріальною допомогою, але це треш ...
- Як ставляться роботодавці, коли дізнаються, що з дитиною вас нікому підстрахувати?
Працюю я дуже давно: вийшла на роботу, коли дитині було приблизно 3 роки. Ставилися по-різному: їм не подобалося, що брала відпустки, возила на лікування, дитина хворіла тощо. Але зараз я готуюся до пенсії і бог їм усім суддя.
- Доводилося відчувати на собі суспільний тиск або неприйняття свого статусу іншими?
Суспільство наше не зовсім готове до особливих дітей, але потихеньку все міняється. Були дурні запитання і «здайте свою дитину», «навіщо це треба» та інше. Було боляче, образливо, я людина, а людина звикає до всього ... Але були і хороші, чуйні люди на моєму шляху. Спасибі їм!
- Що ви говорите собі в найважчі дні, коли все валиться з рук?
Завжди говорила і говорю собі: все буде добре! А найголовніше віра в Бога!
Читай також: «У жодному разі не здаватися!» Христина Ярмоленко про життя з особливою дитиною
- Які б поради дали мамам, яким тільки-тільки довелось потрапити на той же шлях, що і у вас?
Усім особливим мамам бажаю вірити у своїх дітей, не здаватися, бути сильними. Наші діти - це янголи на Землі, Господь завжди допомагає і діткам, і мамам!
Матеріал підготовлено за підтримки фонду the Moms
Фотограф Наталія Новак про проект
За освітою я маркетолог. Виросла в селі, але потім переїхала до сонячної Одеси. Там вчилася і зустріла свого майбутнього чоловіка, який забрав до себе у Київ (тут я майже 8 років). Я - звичайна мама з двома дітьми, але люблю творчість і розвиток. У мене дуже все гладко, напевно, якщо порівнювати з історіями учасниць проекту. Про них - набагато цікавіше читати.
Чому вирішила взяти участь у проекті? Після того, як пережила з молодшим операцію на серці, почала стикатися все частіше з «особливими дітками» у житті. До того - боялася, тому що в дитинстві мені не рекомендували спілкуватися з такими, оскільки «відійди, бачиш, хвора дитина». І ось нещодавно я зрозуміла, що вони звичайні, але з особливістю.
Все починалося з подяки центру, в якому оперували сина. Я для них фотографувала персонал і центр для наповнення сайту. Потім був фотопроект для особливих діток, де мене запросили, як одного із фотографів. Але, поки з дітками працювали, я не могла відвести погляд від їхніх мам ... Вони всі красиві, цікаві та дуууже втомлені !!!
Діток покажуть - їх, звичайно, шкода, але чомусь не покажуть їхніх мам. Мені стало трохи прикро, що вся ця ноша на таких тендітних плечах. Захотілося зробити свято і цим жінкам, розвинути ідею ... Я могла від себе дати святковий настрій, поговорити, подарувати макіяж і красиві фото з легкою ейфорією на пам'ять. Оскільки пообіцяла собі і прилюдно, то довелося йти до кінця, незважаючи на труднощі в житті. Слава Богу, робота зроблена, всіх зібрали - і мами щасливі. Знову ж таки, навіщо треба було стільки нервів, грошей і часу викласти у проект? Є чіткий взаємозв'язок між «віддати-отримати». Мені потрібно віддати, внести щось своє у соціум. Є проблема, про яку мало хто говорить або навіть не здогадується, поки крутиться у щоденній метушні. У мене з'явилася можливість - я зробила.
Фото: Наталя Новак
